Оформлення дозволу на перетин кордону в країнах ЄС для неповнолітніх дітей

У воєнний час це для багатьох виглядає як своєрідна правова колізія: з одного боку, держава дозволила матері виїжджати з дитиною без нотаріальної згоди батька, і створюється враження, що жодних обмежень далі не існує.

З іншого боку, спрощення, запроваджені на рівні Правил перетину державного кордону та урядових актів на період воєнного стану, стосуються лише самого факту виїзду з України.

Державна прикордонна служба, діючи в межах Закону України про правовий режим воєнного стану, пропускає маму з дитиною за спрощеною процедурою, щоб забезпечити безпеку й оперативну евакуацію. 

Однак ці воєнні послаблення жодним чином не скасовують дії Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства» та Конвенції про права дитини.

Рівність батьківських прав, обов’язок спільно вирішувати істотні питання життя дитини, принцип найкращих інтересів дитини – усе це продовжує діяти і після того, як шлагбаум на кордоні вже підняли. Саме тут і починається правова площина релокації до країн ЄС. 

Тимчасова поїздка і релокація: дві різні історії

Варто чітко відрізняти тимчасову поїздку від релокації. 

Тимчасова поїздка – це коли:   

• дитина виїжджає на обмежений термін: канікули, табір, візит до родичів, лікування; 
• зберігається прив’язка до України: навчання в українській школі чи садочку; 
• зберігаються декларації у лікарів,  гуртки, коло спілкування; 
• по завершенні поїздки очікується повернення до попереднього місця проживання. 

У такому випадку спрощені правила воєнного часу виконують свою функцію: дозволяють швидко виїхати і так само безперешкодно повернутися. Правовий статус дитини не змінюється, а можливий конфлікт між батьками зазвичай стосується саме поїздки, а не всієї подальшої долі дитини. 

Релокація – це інша ситуація.

Вона має місце, коли: 

• мати орендує житло в країні ЄС та оформлює статус проживання; 
• дитина зарахована до місцевої школи, має власний розклад, однокласників, учителів; 
• укладено договори зі страховою компанією, обрано сімейного лікаря; 
• планується подальше переміщення в межах ЄС, наприклад з Польщі до Португалії. 

У такій конфігурації центр життя дитини фактично переміщується за кордон, і питання «чи потрібен дозвіл батька» стає вже не моральним, а суто юридичним. 

Які норми застосовуються після кордону

Коли йдеться про проживання дитини за кордоном, працюють не тільки спеціальні воєнні правила перетину кордону, а передусім: 

• норми Сімейного кодексу України про рівність прав батьків, спільне вирішення істотних питань життя дитини, визначення місця її проживання та участі іншого з батьків у вихованні; 
• положення Закону України «Про охорону дитинства» щодо пріоритету найкращих інтересів дитини, обов’язку батьків забезпечити належні умови для її розвитку, освіти та здоров’я; 
• принципи Конвенції про права дитини, зокрема щодо верховенства найкращих інтересів та необхідності враховувати думку дитини, здатної її висловити. 

З цих актів випливає головне: довгострокове перебування дитини за кордоном, зміна країни проживання, вибір школи, мови навчання, медичної системи – це істотні питання її життя.

У нормальній ситуації вони мають вирішуватися батьками спільно. У разі конфлікту останнє слово належить органу опіки та піклування або суду, а не прикордоннику. 

Згода батька чи рішення суду: правильні інструменти

Поки виїзд має тимчасовий характер, батьки можуть домовитися усно, і цього іноді достатньо. Якщо ж очевидно, що сім’я залишається в ЄС надовго або планує подальшу релокацію в межах Союзу, потрібні чіткі юридичні інструменти. 

Добровільна згода батька: 

• оформлена письмово, нотаріально або через консульську установу; 
• з чітким зазначенням, на що саме батько погоджується: проживання дитини в конкретній державі, оформлення документів, навчання, можливе подальше переміщення в межах ЄС; 
• з прописаним порядком спілкування з дитиною: онлайн-контакти, візити, канікули. 

Судове рішення, коли згода безпідставно не надається: 

• якщо батько принципово не підписує жодного документа, пов’язаного з життям дитини в ЄС, і не пропонує конструктивних варіантів, адвокат готує позов; 
• у позові, як правило, поєднуються вимоги про визначення місця проживання дитини з матір’ю, надання матері права одноосібно вирішувати істотні питання життя дитини (країна проживання, школа, лікування, страхування), а також про дозвіл на багаторазовий виїзд дитини за межі України та її проживання в державах ЄС до повноліття. 

Таке рішення не позбавляє батька його статусу, але позбавляє можливості блокувати кожен крок, необхідний для нормального життя дитини за кордоном. 

На що дивиться суд: алгоритм оцінки ситуації 

У подібних справах суд оцінює не риторику сторін, а реальне життя дитини.

Аналізується:  

• де дитина фактично проживає, як довго, в яких умовах; 
• чи відвідує школу в країні перебування, які має успіхи та характеристики; 
•  має друзів, наскільки інтегрована в колектив, як почувається мовно й психологічно; 
• хто супроводжує її до лікарів, на гуртки, хто відповідає за щоденний побут. 

Окремо оцінюється поведінка батька, який залишився в Україні: 

• чи підтримує він регулярний зв’язок із дитиною; 
• чи ініціює відеозв’язок, зустрічі, спільний відпочинок; 
• чи пропонує реальні форми участі у вихованні, чи лише подає формальні заперечення і відмовляється від будь-яких підписів. 

Адвокат може рекомендувати:  

1. Підготувати письмові пояснення дитини щодо того, де вона хоче жити та в якій школі продовжувати навчання; 
2. Ініціювати її опитування в суді в адаптованому форматі (без спільної присутності батьків, за участю психолога або через відеоконференцію, якщо дитина перебуває за кордоном); 
3. Залучити орган опіки та піклування для підготовки висновку щодо доцільності проживання дитини з матір’ю за кордоном. 

Такі інструменти дозволяють суду не здогадуватися, що є найкращим для дитини, а бачити повну картину з урахуванням її власної позиції. 

Рішення суду як модель життя дитини за кордоном

Якщо суд, оцінивши всі докази, приходить до висновку, що проживання дитини з матір’ю за кордоном та за потреби подальша релокація в межах ЄС відповідають її найкращим інтересам, це закріплюється в резолютивній частині рішення.

З практичної точки зору це означає, що: 

• мати отримує чітко визначені повноваження для оформлення та продовження посвідки на проживання, подання заяв до міграційних та освітніх органів іншої держави; 
• ключові рішення щодо навчання, лікування і побуту можуть прийматися без постійного блокування з боку батька; 
• іноземні органи влади й навчальні заклади бачать зрозумілий для них документ – рішення українського суду, яке підтверджує обсяг повноважень матері. 

Водночас зберігається правовий зв’язок дитини з батьком

Рішення може встановлювати:  

• порядок особистих зустрічей і онлайн-спілкування; 
• можливість приїзду дитини в Україну; 
• проведення частини канікул з батьком. 

Таким чином забезпечується баланс між правом дитини на стабільне й безпечне життя та правом підтримувати стосунки з обома батьками. 

Навіщо потрібен адвокат у таких справах 

Воєнний стан зробив перетин кордону для дітей простішим, але не змінив фундаментальної конструкції: обидва батьки несуть спільну відповідальність за долю дитини, а ключові рішення щодо її життя мають прийматися з урахуванням її найкращих інтересів.

Якщо мати з дитиною залишаються в ЄС надовго або планують ще одну релокацію, потрібні не лише квитки й закордонний паспорт, а й стійкий юридичний фундамент. 

Роль адвоката в таких ситуаціях полягає в тому, щоб: 

1. Правильно кваліфікувати ситуацію – де закінчується тимчасова поїздка і починається релокація з усіма правовими наслідками; 
2. Запропонувати відповідні інструменти – від добровільної письмової згоди батька до комплексного позову про визначення місця проживання дитини, надання права одноосібного вирішення істотних питань та дозволу на багаторазовий виїзд;
3. Зібрати й структуровано подати докази життя дитини за кордоном, залучити за потреби орган опіки та піклування, забезпечити врахування думки самої дитини;
4. Домогтися рішення, яке не просто легалізує вже здійснений виїзд, а створює для дитини передбачувану й захищену модель життя за межами України. 

У сучасних умовах саме поєднання воєнних міграційних послаблень із грамотно вибудуваною сімейно-правовою позицією дає можливість захистити дитину, а не залишити її життя залежним від змін настрою дорослих.