СУДИ ПРО ВИПРАВЛЕННЯ ПДВ-ПОМИЛОК

 Податкове законодавство ґрунтується на презумпції правомірності рішень платника. Однак на практиці податківці часто схильні тлумачити законодавчі норми в свою користь. У таких випадках практична реалізація вищезгаданого принципу можлива тільки на рівні судових суперечок. Давайте подивимося на свіжу судову практику і з'ясуємо, до яких висновків суди тепер приходять в питаннях виправлення ПДВ-помилок!

 Обмеження на подачу УР. Нагадаємо: УР подавати можна не завжди. Згідно п. 50.2 ПКУ платник не має права подавати УР під час проведення документальних планових та позапланових перевірок. Ця заборона стосується УР до раніше поданої платником декларацій за будь-який перевірявся звітний (податковий) період з відповідного податку і збору.

 На практиці податківці схильні трактувати цю заборону дуже широко. Як свідчить проаналізована судова практика, часто п. 50.2 ПКУ стає формальною підставою не брати подані платником УР в найрізноманітніших ситуаціях.

 Верховний Суд зазначає: п. 50.2 ПКУ обмежує право платника на подачу УР тільки під час проведення документальних (п.п. 75.1.2 ПКУ) планових і позапланових перевірок і тільки до декларацій з того податку, який перевіряється. Тобто, якщо потрібно подати УР до декларації з ПДВ, це можна зробити навіть під час документальної перевірки, якщо об'єктом перевірки НЕ є ПДВ.

 Крім того, обмеження, встановлене п. 50.2 ПКУ, не стосується камеральних перевірок (п.п. 75.1.1 ПКУ).

 Також п. 50.2 ПКУ не поширюється на випадки, коли УР до декларації з податку та за період, охоплений перевіркою, поданий вже після перевірки. Зокрема, в постанові ВС від 21.08.2019 у справі № 805/4187/16-а судовий спір стосувався саме такій ситуації. Після закінчення перевірки платник почав процедуру адміністративного оскарження її висновків (згідно п. 86.7 ПКУ) і одночасно подав УР. Податківці відмовлялися прийняти цей УР, посилаючись на п. 50.2 ПКУ. Верховний Суд став на сторону платника і зазначив, що п. 50.2 ПКУ обмежує право подавати УР тільки на час документальної перевірки (яка завершується датою складання акта), але не позбавляє платника права зробити це вже після її завершення.

 Зміна напрямку від'ємного значення. Згідно п. 200.4 ПКУ від'ємне значення об'єкта оподаткування ПДВ (за відсутності податкового боргу з ПДВ): або підлягає відшкодуванню «живими» грошима, або зараховується до складу податкового кредиту наступних звітних періодів. Для цього в декларації передбачені відповідно рядки 20.2.1 і 20.3.

 Припустимо, що вимоги, встановлені п.п. «Б» п. 200.4 ПКУ для того, щоб отримати бюджетне відшкодування «живими» грошима, дотримані. Тому платник має право розподіляти свій від'ємне значення між рядками 20.2.1 і 20.3 як йому заманеться. Податківці в ЗІР 101.25 з посиланням на п. 5 розд. IV Порядку № 21 дозволяють зміни за допомогою УР напрямки узгодженого бюджетного відшкодування (т. Е. Перекидання в межах рядка 20.2), проте відкидають можливість за допомогою УР перенести суми такого відшкодування в рядок 20.3 (податковий кредит майбутніх періодів).

 Також податківці не бачать підстав для УР і в тому випадку, коли платник, навпаки, хоче в УР заявити до відшкодування від'ємне значення, вказане в рядку 20.3 (див. Іншу консультацію з ЗІР 101.25).

 Верховний Суд відкидає аргументи податківців і зазначає, що право на подачу УР обмежена тільки: (1) терміном давності (ст. 102 ПКУ); (2) на час проведення документальних перевірок (п. 50.2 ПКУ). При цьому норми ПКУ не передбачають обмежень щодо виправлення помилок в будь-якому рядку декларації (див. Постанову ВС від 15.08.2019 у справі № 810/3640/15).

 УР після ПДВ-розреєстрації. Припустимо, що ПДВ-реєстрація платника анульована. Чи може він після цього подавати УР до періодів, коли він був платником ПДВ? Податківці в ЗІР 101.03 категорично відкидають таке право колишнього платника ПДВ.

 А що з цього приводу говорить судова практика? Схоже, Верховний Суд також погоджується з тим, що особа, виключена з Реєстру платників ПДВ, не має права уточнювати ПДВ-звітність. По крайней мере, в постанові ВС від 23.10.2018 у справі № 817/2499/14 проти цього висновку податківців суд не заперечує.

 Крім того, в цій же постанові Верховний Суд підтверджує ще один висновок податківців. А саме: якщо в останньому ПДВ-періоді у платника є від'ємне значення, яке зараховується до складу податкового кредиту наступних періодів (рядок 21 декларації), то після ПДВ-розреєстрації таке від'ємне значення просто «згоряє».

 Саме так, як і говорили податківці раніше (ЗІР, 101.25, втратила силу 01.01.2017 р). Адже право на повернення після ПДВ-розреєстрації може виникати тільки по від'ємного значення, яке заявлено до відшкодування (п. 184.9 ПКУ).

 З рештою ж від'ємним значенням колишньому ПДВшнику доведеться попрощатися, адже воно переноситься в наступні ПДВ-періоди, яких уже ніколи не буде.

 У вищезгаданій постанові розглядається ситуація, коли платник мав право на бюджетне відшкодування по від'ємного значення, проте не скористався ним. При таких обставинах після ПДВ-розреєстрації особа вже не змогло подати УР і заявити бюджетне відшкодування. Тому таке від'ємне значення перетворилося в безповоротну фінансову допомогу для бюджету.

 Правда, тут є одне «але». Існує чимало випадків, коли податківці виносять рішення про ПДВ-розреєстрації заднім числом. Наприклад, Другий апеляційний суд в постанові від 18.07.2019 у справі № 480/300/19 зіткнувся з такою ситуацією. Рішення про ПДВ-розреєстрації було датовано 30.11.2018 р, а відправлено платнику (і потрапило в базу УКРІНФОРМ) 10.12.2018 р. Цього ж дня, 10.12.2018 р. платник подав УР. При таких обставинах суд засумнівався, що за станом на 30.11.2018 р. рішення про ПДВ-розреєстрації взагалі існувало, і визнав право платника подати УР пізніше, ніж формальна дата ПДВ-розреєстрації.