СУД ПРИСЯЖНИХ В УКРАЇНІ: РЕАЛЬНО ЧИ НІ?

Суд присяжних - наріжний камінь американського правосуддя. При цьому, всі відомо, що США - це зразок правової системи сучасної демократичної держави. Можна критикувати американську виборчу систему або зовнішньополітичні маневри, але ніхто не буде сперечатися, що американська судова система - це зразок для всього світу.

 Так ось, без суду присяжних немає демократичного суду. У всякому разі, в США впевнені, що це саме так. Більш того, бути присяжним - обов'язок кожного американського громадянина. Для порівняння: обов'язок кожного радянського пострадянського громадянина був в тому, щоб служити в армії. Вже тут можна знайти певну вагому відмінність в тому, чого від своїх громадян хотів Радянський Союз (більше гарматного м'яса!) і Сполучені Штати (більше відповідальних громадян!).

 В Конституції України (ст. 124, 127 і ін.) суд присяжних передбачений. Але розвитку дані конституційні тези надалі нормотворчості законодавця не отримали. Те, що сьогодні у нас називається судом присяжних (2 судді + 3 присяжних засідателя, котрі засідають разом - ст. 31 ч. 3 і ст. 383 ч. 3 КПК України) фактично є моделлю німецького шеффенского суду. Чому це не суд присяжних?

•  По-перше, немає спектра думок. Вважається, що колегія присяжних повинна складатися мінімум з 6 чоловік (позиція Верховного суду США), класична модель - 12 засідателів, екзотична - 15 присяжних (Шотландія).
•  По-друге, присяжні не можуть працювати разом з суддями в одній колегії ні організаційно (обговорювати процес в одній кімнаті), ні функціонально (професійний суддя повинен розглядати процесуальні питання, колегія засідателів - питання доведеності факту і винності). Якщо ці дві умови не дотримано - кількість засідателів і їх незалежність від професійних суддів - то ні про який суд присяжних засідателів не може бути мови. Зрозумілі і специфічні українські витрати. Мало хто хоче бути присяжним при ситуації, коли інші процеси тягнуться роками. Але це не проблема суду присяжних як моделі судочинства, це витрати кримінально-процесуального законодавства та ефективності судової системи. У Верховній Раді України в даний час лежать два законопроекти, які передбачають реформування українського суду присяжних. Зупинюся коротко на них.

 Проект, внесений прем'єром Володимиром Гройсманом, передбачає, що про суд присяжних зможуть клопотати не тільки ті, кому загрожує довічне позбавлення волі, а всі у кого можлива міра покарання від 8 років в'язниці. Але найцікавіше, що в документі Кабміну зроблена боязка спроба розмежувати компетенції присяжних засідателів і професійних суддів, однак вона виписана недостатньо чітко, а головне - не передбачає роздільної наради присяжних і суддів.

 На відміну від урядового, законопроект нардепа Сергія Власенка знижує поріг покарання, необхідний для суду присяжних, до 10 років, але передбачає створення повноцінної колегії з 12 засідателів. Таким чином, обидва законопроекти намагаються дати відповіді саме на поставлені вище принципові питання, але є поки що недоопрацьованими, від чого і були розкритиковані Головним науково-експертним управлінням Верховної Ради і відправлені на доопрацювання.

 До речі кажучи, законопроект Власенка передбачає, що присяжні основного складу будуть отримувати оклад професійного судді, а запасні - оклад, рівний доходу на своєму останньому місцю роботи, що багато в чому вирішує наявний питання низьку зацікавленість громадян відправляти правосуддя. Крім того, цей законопроект передбачає, що в разі розгляду присяжними резонансних справ, у них можуть вилучатися засоби зв'язку, а самі вони поміщатися в спеціальне безпечне місце, для неможливості надання на них тиску.

 І це важливі нюанси, проте Головне науково-експертне управління Верховної Ради справедливо зауважує, що в умовах судової реформи, в судах і так кадровий дефіцит, судді перевантажені, і в цій ситуації довгограючі суди за участю присяжних засідателів чи сприятимуть розгляду справ в розумні терміни. З цим важко посперечатися.

 Але реформування суду присяжних має проходити разом, всередині судової реформи, а не обговорюватися десь на периферії.