ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МІЖНАРОДНОГО ПОВІТРЯНОГО ПРАВА

Проблеми міжнародного повітряного права продовжують залишатися актуальними на сьогоднішній день. Розглядаються питання правозастосування Варшавської та Монреальської конвенції, аналізуються недоліки зазначених документів і визначаються шляхи вирішення проблем їх реалізації.

 Конвенція для уніфікації деяких правил міжнародних повітряних перевезень (Монреальська конвенція 1999 роки) вступила в чинності 4 листопада 2003 року в 90 країнах світу. Японія, Португалія, Мексика, Канада, США та інші країни прийняли її і ратифікували, але багато хто з цих держав досі не скасували дію Варшавської конвенції про уніфікацію деяких правил, що стосуються міжнародних повітряних перевезень (Гамбурзькі правила), отже, в них діють дві системи - варшавська і монреальская. Можливість паралельного участі в обох системах істотно сповільнює процес заміни варшавських правил більш універсальною системою, запропонованою Монреальської конвенції.

 Основними причинами прийняття Монреальської конвенції були занадто низькі в порівнянні з сьогоднішніми соціальними і економічними стандартами межі відповідальності Варшавської системи, проблема тривалих розглядів, які шкодять діловій репутації повітряного транспорту в цілому, збільшення різними державами меж відповідальності, необхідність консолідації всієї наявної конвенційного механізму з питань повітряних перевезень, а також врахування напрямків сформованої міжнародної практики.

 Монреальська Конвенція дає нове, більш адаптоване під сучасний час визначення міжнародної повітряної перевезення, називаючи в якості такої всяку перевезення, при якій місце відправлення і місце призначення незалежно від того, є чи ні перерву або перевантаження, розташовані або на території двох держав-учасників конвенції , або на території однієї й тієї ж держави-учасниці, якщо узгоджена зупинка передбачена на території іншої держави, навіть якщо держава не є державою-учасником Монреальської конвенції.

 На момент прийняття Монреальської конвенції Варшавська система налічувала вже понад 10 документів, що представляло велику складність у визначенні та розмежування всіх режимів відповідальності і було причиною плутанини для практикуючих юристів. У зв'язку з цим вже на конференції 1975 р. у Монреалі було поставлено питання про створення Єдиної конвенції для уніфікації деяких правил про міжнародному повітряному перевезенні. Результат цієї багаторічної роботи - Монреальська конвенція 1999 року дійсно ґрунтується на консолідації всіх існуючих документів Варшавскої системи в редакції Монреальського протоколу і з урахуванням останніх документів не конвенційного характеру, які підвищили на практиці відповідальність повітряного транспорту перед пасажирами.

 Монреальська конвенція узаконила існування двох видів перевізної документації, яка застосовується при оформленні міжнародних повітряних перевезень: паперового та електронного квитка. Якщо використовуються електронні засоби оформлення договору, пасажиру надається письмове повідомлення про те, що Монреальська конвенція визначає й може обмежувати відповідальність перевізників у разі заподіяння шкоди його життю і здоров'ю, у разі незбереження багажу або затримки в перевезенні.

 Варшавська конвенція, в силу свого створення в 1929 р, не могла передбачити застосування електронного квитка.

 Однак прийняття Монреальської конвенції не буде усунуло ні проблему комплексності конвенцій, ні дію актів Варшавській системи, що створює для правозастосування певні труднощі. Монреальська конвенція, таким чином, на даний момент стала лише ще одним документом в сфері регулювання міжнародних повітряних перевезень. У зв'язку з цим нерідко зустрічаються судження негативного характеру відносно цієї уніфікації.

 Більш того, у випадках визнання державами однакових правил, але для одних - закріплених в тексті Монреальської конвенції, а для інших - у відповідних документах Варшавської системи (наприклад, Монреальський протокол або Гвадалахараської конвенції), при перевезенні між цими державами формально визнані ними положення можуть залишатися бездіяльними.

 Єдиний вихід з ситуації, що склалася тут - щоб всі держави - учасниці Варшавської системи якнайшвидше ратифікували Монреальську конвенцію, так само як і Монреальські протоколи 1975 року, з тим, щоб звести до мінімуму кількість застосовуваних режимів Варшавської системи.

 З 2013 року Україна приєдналася до Монреальської конвенції. Вона регулює тільки міжнародні перевезення, спрощує вимоги до документа, який видається перевізником пасажиру, передбачає значне підвищення відповідальності авіакомпаній, а також спрощує механізм отримання компенсацій. Інтереси пасажирів згідно Монреальскої конвенції вище інтересів перевізників. Зараз вже більше 100 держав відмовилися від використання Варшавської системи і застосовують правила і норми Монреальської конвенції.