Захист у справах про корупційні злочини

Правоохоронні органи прагнуть якомога частіше повідомляти про викриття, затримання та інші успіхи у сфері протидії корупції як однієї з найболючіших суспільних проблем. За умови набрання обертів передвиборчими перегонами кількість відкритих кримінальних проваджень проти корупціонерів або тих, кого такими захочуть виставити у ЗМІ, ймовірно, буде зростати. З огляду на це варто мати на увазі певні особливості корупційних злочинів, які також зумовлюють специфіку роботи адвоката під час захисту клієнтів у таких справах.

Вичерпний перелік з дев’ятнадцяти злочинів, які вважаються корупційними, наведено у примітці до ст. 45 Кримінального кодексу України (далі – КК). Найбільш поширеними та водночас складними з них можуть вважатися такі:

1) Зловживання владою або службовим становищем (ст. 364 КК);

2) Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 364-1 КК);

3) Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою, або у минулому – «хабарництво» (ст. 368 КК);

4) Незаконне збагачення (ст. 368-2 КК);

5) Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми (ст. 368-3 КК);

6) Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі (ст. 369 КК);

7) Зловживання впливом (ст. 369-2 КК).

Так, у корупційних злочинах законом виключено майже усі випадки звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності. Для сторони захисту у таких провадженнях це означає, що якщо на досудовому слідстві не вдається добитися закриття провадження за відсутністю складу правопорушення, то немає альтернативи «працювати у напрямку» звільнення від кримінальної відповідальності внаслідок щирого каяття, примирення з потерпілим, передачі на поруки або зміни обстановки.

У корупційних злочинах єдиною можливістю звільнення від кримінальної відповідальності законодавець залишає таку підставу як закінчення строків давності, тобто ситуацію коли з дня вчинення злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло від двох до п’ятнадцяти років, в залежності від тяжкості злочину. На практиці така підстава може застосовуватися вкрай рідко через тривалість строків давності, тож, можна стверджувати, що обвинувачений у корупційному злочині фактично позбавлений можливості розраховувати на звільнення від кримінальної відповідальності.

Становище обвинуваченого ще більше ускладнюється через те, що при призначенні покарання за корупційний злочин він не може розраховувати також і на так званий «умовний строк», те що насправді визначається статтею 75 КК як звільнення від відбування покарання з випробуванням. У справах про всі інші злочини, крім корупційних, суд на підставі вказаної норми ст. 75 КК, при призначенні покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 5 років, міг з урахуванням обставин справи та особи винного (наприклад, врахувавши його несудимість, гарну характеристику, суспільні заслуги у минулому) звільнити особу від фактичного ув’язнення, поклавши на нього обов’язок виконувати певні дії протягом іспитового строку. Як правило, таким обов’язком було регулярне відвідування органу з питань пробації за місцем проживання, у решту часу засуджений залишався вільним, якщо не здійснював інших злочинів після вироку.

Повне, безумовне звільнення від відбування покарання, передбачене ст. 74 КК, для корупціонерів також повністю виключено, в той час як для інших злочинів воно можливо, якщо суд дійде висновку, що обвинуваченого не можна вважати суспільно небезпечною особою через його бездоганну поведінку і сумлінне ставлення до праці.

Сумний висновок для засуджених за корупційний злочин полягає у тому, що вони не можуть розраховувати на будь-яке звільнення від відбування покарання. Це означає, що навіть якщо суд визнає достатнім строком для покарання, наприклад, один рік позбавлення волі, то корупціонеру все одно доведеться цій рік фактично відбути у кримінально-виконавчій установі.

Засуджені за корупційні злочини не можуть також розраховувати і на призначення їм більш м’якого покарання, ніж передбачено у статті, а також на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання раніше, ніж через дві третини фактичного відбуття присудженого строку.

Законодавець закріпив принципово жорстке ставлення до корупційних злочинів, враховуючи яке стратегія та тактика адвокатів у відповідних справах теж має певні особливості.

Зазвичай, працюючи з підозрюваним, адвокат від самого початку спільно з ним визначає стратегію захисту. Обираються базові положення: або повністю відкидати обвинувачення, сподіваючись на закриття провадження прокурором чи виправдувальний вирок суду, або зменшувати можливі тяжкі для клієнта наслідки, розраховуючи на більш м’яке покарання.

Закриття кримінального провадження або виправдувальний вирок, вочевидь, є «програмою максимум» для захисту, як і у решті справ, що не віднесені до корупційних. Істотних відмінностей для досягнення цієї мети немає, традиційно слід приділяти увагу допустимості доказів обвинувачення та тому, чи доводять вони винуватість підзахисного поза розумним сумнівом. Можна виділити як особливість випадки з обвинуваченням за ст. 368 КК, де може мати місце доведення стороною захисту факту провокації правоохоронними органами отримання неправомірної вигоди («хабаря»), що з огляду на практику Європейського суду з прав людини іноді може врятувати справу.

У тому ж випадку, коли з клієнтом погоджується подальша робота на зменшення можливих негативних наслідків від визнання його винним у скоєнні корупційного злочину, можуть бути використані різні засоби.

Як один з можливих варіантів для захисту – аналізувати та вказувати стороні обвинувачення та суду на необхідність зміни кваліфікації діяння з корупційного на «некорупційний» злочин, бо це дозволить уникнути усіх з вищевказаних обмежень. При цьому якщо прокуратура вперто продовжує звинувачувати у корупційному злочині, суд з огляду на проведену захистом роботу, ухвалюючи вирок, вправі вийти за межі обвинувачення та кваліфікувати його дії по «некорупційній» статті КК. Наприклад, якщо чиновника звинувачують у зловживанні владою (ст. 364 КК), але він визнає в цій ситуації свою вину у вигляді службової недбалості (ст. 367 КК), яка не є корупційним злочином, в нього виникають шанси на звільнення від кримінальної відповідальності або від відбування покарання з випробуванням. На користь захисту при цьому грає те, що суд не може виходити за межі обвинувачення, якщо це погіршить стан обвинуваченого. Тобто гірше від розумних спроб зміни кваліфікації не стане.

Також можливо відшукувати чи створювати обставини, що пом’якшують покарання. Відшкодування шкоди, сприяння розкриттю злочину, каяття, примирення з потерпілим у корупційному злочині не можуть слугувати для звільнення від кримінальної відповідальності, але це не виключає можливості визнання їх обставинами, що пом’якшують покарання, адже суд згідно ст. 66 КК може визнати такими обставинами будь-що. Тож однією з рекомендацій особі, яка не вбачає реальних перспектив бути виправданою, є максимальне усунення негативних наслідків від протиправного діяння, наповнення матеріалів справи доказами, що збільшують позитивну характеристику особи. Для цього можуть враховуватися такі обставини, як не притягнення особи до відповідальності у минулому, позитивний кар’єрний шлях, схвальні відгуки від авторитетних громадських організацій, зокрема, військового чи волонтерського напрямку.

Не варто забувати і про те, що для корупційних злочинів, так само, як і для інших, у повній мірі діють обставини, що виключають злочинність діяння, перелічені у розділі 8 КК. В контексті обвинувачення у корупційному злочині іноді можуть бути застосовані такі з цих обставин, як виконання наказу або розпорядження, діяння, пов’язане з ризиком, фізичний або психічний примус, крайня необхідність.

В цілому практика свідчить, що захист від звинувачень у корупційних злочинах є більш складним, проте можливим, якщо якомога ширше використовувати усі можливості для відстоювання інтересів клієнта.