Я особисто гарантую, що ми чесно і порядно виконаємо свою роботу!

Приходько Андрій Анатолійович
E-mail
advokat@prikhodko.com.ua
Номери телефонів
+38 (093) 007-44-00 +38 (098) 007-44-00

Адвокат, доктор юридичних наук, визнаний медійних експерт з юридичних питань, юридичний радник відомих політиків та бізнесменів.

Зв'язатися зараз

ВИТОКИ КОРУМПУВАННЯ ГРОМАДСЬКИХ ТА ДЕРЖАВНИХ ІНСТИТУЦІЙ У СВІТІ

Розглядаючи таке явище як корупція у вимірі транснаціонального соціально-правового і, беззаперечно, негативного феномену, немає потреби уточнювати, що вона є масовою, пронизує усі сфери як громадського, так і державного секторів не просто у двох, а значної кількості держав по всьому світу.

 Це найбільш поширений і найбільш складний різновид економічних злочинів транснаціонального характеру протидія якому неможлива без участі держав у міжнародно-правовому співробітництві в цій сфері. Така участь є гарантією вирішення багатьох проблем, пов’язаних із корупцією, а також реалізації внутрішньодержавної стратегії боротьби з нею.

На міжнародній арені вже давно корупція сприймається як явище, що становить серйозну загрозу національній безпеці, функціонуванню публічної влади на основі права і закону, верховенству закону, демократії і прав людини, рівності і соціальної справедливості; ускладнює економічний розвиток і загрожує основам ринкової економіки. Ще понад два тисячоліття тому це був головний чинник політичних змін, як явище, що неминуче спричиняє падіння некомпетентних режимів та зміну їх більш міцною владою.

На думку Г. Ахметової теоретично виникнення та існування корупції стає можливим з моменту виділення функцій управління в суспільній або господарській діяльності. Саме тоді у державного чиновника з’являються великі можливості розпоряджатися різноманітними ресурсами, у результаті чого він часто приймає рішення не в інтересах суспільства, а виходячи зі своїх особистих, корисливих потреб. Історично цей процес повинен відноситись до часу формування перших класових суспільств і державних утворень у прадавніх центрах людської цивілізації: Єгипті, Месопотамії, Індії, Китаї, тобто у період ІІІ–ІІ тисячоліття до нашої ери, що підтверджується знайденими археологами й істориками релігійними та літературними джерелами. Так, в одному з найстародавніших текстів має місце явне підтвердження того, що єгипетські царі приймали підношення. Але, відношення до проявів корупції було різним, наприклад, у стародавній Індії до хабарів відносилися поблажливо, як до явища, яке необхідно приймати таким як воно є. З огляду на те, що державну владу мав хто-небудь підтримувати та захищати, а функції сучасних правоохоронних органів тоді виконувала армія, в якої було значно більше прав аніж тепер, можна стверджувати, що корупція в органах правопорядку, виникла разом із виникненням корупції взагалі.

У стародавньому Римі та Афінах боротьба з корупцією була насамперед справою гуртової моралі та суспільного контролю. В цих державах-полісах справді було вжито певних заходів, що мали обмежити ризик таємних послуг та операцій. Так, наприклад, часто членів рад чи зборів обирали жеребкуванням, вважаючи, що випадок – найкраща запорука об’єктивності. Для виборних посад встановлювалися короткі терміни без права переобрання. Зокрема, в стародавньому Римі претор, як і більшість магістрів, обирався на один рік, обов’язки виконував безоплатно. Але така система створювала можливість підкупу виборців заможними громадянами. Цицерон в своїх судових виступах наводив багато фактів зловживання при виборах на посаду претора, а також інших магістратів і при виконанні ними своїх обов’язків.

У країнах з монархічною формою правління, головним корупціонером був монарх, що надавав пільги та привілеї, спускаючи їх згори донизу ієрархічними щаблями. Завдяки вмілому розподілу титулів, пільг та посад (а також постійної загрози позбавитися цієї ласки) монарх маніпулював своїм оточенням. Наприклад, у Російській Імперії чиновники призначалися відповідно до походження, тобто перевага надавалась не особистим якостям особи, а відповідно до ієрархії прізвищ.

Багатство церкви у середні віки також стало причиною процвітання корупції. При цьому, в той час поняття «корупція» мало перш за все релігійне значення – омана, спокуса диявола. Корупція в католицизмі вважалась проявом гріховності. На думку Апостола Іоанна, гріх корупції є беззаконня. Практика торгівлі індульгенціями, купівлі та продажу церковних санів не тільки суперечила основам християнського віровчення, а сама й була корупцією в сучасному розумінні феномену.

Відповідно, сучасне існування аналізованого явища є історично обумовленим та цілком закономірним. Тисячоліттями корупційні дії або заохочувались, або ж заборонялись. Зрозуміло, що це здійснювалось у різний спосіб, різними уповноваженими суб’єктами та із застосуванням того інструментарію, який відповідав тодішнім потребам. Однак, слід розуміти, що корупція – це, в першу чергу, свідомий вибір кожного, незалежно активного чи пасивного характеру.

Зокрема на підтвердження зазначено слід вказати, що визначення корупції, як соціального явища, намагалися знайти Аристотель, Платон, Фукід. Вони створили першу відому науковцям модель корупції – «моральну модель», яка пояснювала людську недосконалість перепоною на шляху до легітимного суспільства. Ніколо Макіавеллі порівнював соціальне зло корупції з такою, на той час, поширеною хворобою як чахотка. На його думку, мудрість правителів полягала у своєчасному виявленні хвороби та знаходженні методів лікування. Інший геніальний європейський вчений Томас Гоббс писав: «люди, які пишаються своїм багатством, сміливо скоюють злочини в надії, що їм вдасться уникнути покарання шляхом корумпування державної юстиції або отримати пробачення за гроші чи інші форми винагороди». З точки зору Гоббса, корупція «є корінь, з якого витікає в усі часи та за усіляких спокус зневага до усіх законів». Ці вислови є безумовним доказом поширення корупції й на органи правопорядку того часу. Не можна не згадати й вислів Карла Маркса: «Покажіть капіталу прибуток у триста відсотків, й не буде жодного злочину, на який він не піде». Макс Вебер, ввівши в науковий обіг поняття «толерантний функціоналіст», навпаки, вважав, що корупція може мати позитивний і функціональний характер у відносинах державної та приватної сфер, за умови якщо вона підсилює позицію еліт, які гарантують прискорення змін, що відбуваються в суспільстві.

Проблема корупції знайшла відображення й в роботах просвітителів-енциклопедистів: Ж.Ж. Руссо, Ш. Монтеск’є, Ф. Бекона та інших. У цих працях корупція розглядається як соціальна хвороба, дисфункція суспільства.

А ось у ХХ столітті дослідження явища корупції стало немодним. Капіталізм намагався довести свою перевагу, а для цього факти корупції довелося замовчувати. Аналогічна ситуації була й у Радянському Союзі, де взагалі не визнавалася можливість існування корупції на одній шостій частині суші. І тільки в останні десятиріччя ХХ сторіччя на Заході усвідомили, яку шкоду завдає корупція усім сферам життєдіяльності суспільства, але на той час не збереглося жодних наукових шкіл з їх надбаннями у вивченні цього явища.

Отже, попри визнання чи замовчування фактів корупції у світі значна частина «лідерів поглядів» у свій час негативно висловлювалась про стан корумпування громадських та державних інституцій або ж привілейоване ставлення загалом держави до окремих осіб з надмірними статками. Ми поділяємо думку Ніколо Макіавеллі про те, що будь-які корупційні прояви, це перш за все національна хвороба, яка контактуючи у транскордонних справах з іншими країнами відкрито наражає опонентів на небезпеку, тим самим створюється підґрунтя до масового зараження – становлення корупції транснаціональним соціально-правовим явищем боротьба з яким може тривати тисячоліттями. Відповідно, такий стан речей маємо змогу спостерігати в умовах сьогодення.

20%
знижка
Якщо ми не передзвонимо протягом дня
Консультація