ВИРІШЕННЯ СПОРУ ЩОДО УЧАСТІ ОДНОГО З БАТЬКІВ У ВИХОВАННІ ДИТИНИ

У статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» зазначено, що кожна дитина має право на проживання в сім’ї разом з батьками або в сім’ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов’язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов’язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї, визначаються органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини.

На підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення, орган опіки та піклування постановляє про це рішення.

Однак, таке рішення не завжди задовольняє одного з батьків і тому вони змушені звертатися до суду з позовною заявою про визнання незаконним рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї.

На етапі підготовки позовної заяви до суду виникає питання щодо правильного визначення сторін для вирішення даного спору.

Так, Верховний Суд у своїй постанові № 757/39693/20 від 15 вересня 2021 року висловився з приводу вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини . Зокрема, Верховний Суд встановив, що у справі за позовом одного з батьків про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні належним відповідачем є інший з батьків, а не орган опіки та піклування.

ВС також зазначив, що у справі за позовом одного з батьків про визнання незаконним рішення органу опіки та піклування про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні того з батьків, хто проживає окремо від неї, належними відповідачами є: особа, рішення якої стосується (той з батьків, для якого визначено способи участі у вихованні дитини та спілкуванні), та орган опіки та піклування, рішення якого оскаржується; у справі за позовом одного з батьків про визначення способів участі у вихованні дитини та спілкуванні належним відповідачем є інший з батьків, а не орган опіки та піклування.

Так, у справі, що переглядається, позов позивач пред’явив до органу опіки та піклування. Позивач до жінки позовних вимог не заявляв, клопотань про залучення її до участі у справі як співвідповідача не заявляв; тому у задоволенні позовної вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови районної державної адміністрації необхідно відмовити внаслідок неналежного складу співвідповідачів. У задоволенні вимоги про визначення способу участі у вихованні синів потрібно відмовити, оскільки вона пред’явлена до неналежного відповідача.

ВС підкреслив, що суди відмовили в задоволенні позову внаслідок необґрунтованості, а тому судові рішення підлягають зміні в мотивувальній частині. Проте суди зробили правильний висновок про відмову у задоволенні позову.

Також звертаю Вашу увагу, що до вирішення спору за заявою заінтересованої особи суд може зупинити виконання рішення органу опіки та піклування.

Суд за заявою того з батьків, хто проживає окремо, може передати дитину для проживання з ним у випадку ухилення від виконання рішення суду особою, з якою проживає дитина.

Особа, яка ухиляється від виконання рішення суду, зобов'язана відшкодувати матеріальну та моральну шкоду, завдану тому з батьків, хто проживає окремо від дитини.