ВИЛУЧЕННЯ ЕЛЕКТРОННИХ ДОКУМЕНТІВ ПІД ЧАС ОБШУКУ У АДВОКАТІВ ПОРУШУЄ КОНВЕНЦІЮ

У рішенні по справі «Кирдок та інші проти Туреччини» Європейський суд з прав людини одноголосно постановив, що мало місце порушення статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя ). В цьому випадку заявники, які є адвокатами, скаржилися на конфіскацію їх електронних даних судовими органами для цілей кримінального переслідування стосовно іншого адвоката.

Суд, зокрема, встановив, що вилучення електронних даних заявників, які були захищені професійною таємницею адвоката-клієнта, і відмова повернути або знищити їх не відповідали нагальній соціальній необхідності і не були необхідними в демократичному суспільстві. Суд також зазначив відсутність достатніх процесуальних гарантій в законі, які інтерпретуються і застосовуються судовими органами.

Заявники є адвокатами. У 2011 році прокуратура Стамбула почала розслідування з метою виявлення і розкриття секретних каналів зв’язку, що діють між Абдуллою Оджаланом і його колишньою організацією У цьому контексті суддя стамбульського суду видав постанову, що стосується діяльності адвоката, який був заарештований на наступний день в своєму будинку. Поліція провела обшуки в офісі, який останній займав разом із заявниками. Вони зробили копії всіх даних, що зберігаються на жорсткому диску комп’ютера, спільно використовуваному усіма юристами, а також USB-флешки, що належить пані Ханбал. Під час обшуку були присутні представник Асоціації адвокатів Стамбула і заявник.

Дані, вилучені поліцією, були поміщені в запечатаний пакет. Згодом заявники оскаржили рішення, винесене суддею присяжних в якості представників і від свого імені. Зокрема, вони вимагали повернення або знищення їх цифрових даних, стверджуючи, що ці дані не належать клієнту, що вони захищені адвокатською таємницею і що вони були вилучені без будь-якого відповідного наказу. Прокуратура представила заперечення про те, що, оскільки дані ще не розшифровані, неможливо встановити їх точних власників. Суд присяжних відхилив скаргу заявників на тій підставі, що оспорюваний наказ був виданий відповідно до законодавства та відповідною процедурою.

У своєму рішенні ЄСПЛ зазначив, що заявники, які не були об’єктом кримінального переслідування, стверджували в судових органах, що вилучені електронні дані належали їм і були захищені професійною таємницею щодо їх адвоката-клієнта. Він також зазначив, що в своїй постанові про проведення обшуку суддя присяжних засідателів широко вказав масштаби обшуку приміщення, вказавши, що метою операції було «зібрати докази і вилучити предмети», потенційно доводять, що підозрюваний (Ю.С..) брав участь в діяльності терористичної організації. У постанові не вказувалося, які конкретні предмети або документи повинні були бути знайдені за вказаними адресами, в тому числі в приміщенні юридичної фірми заявників, або яке ці докази мали відношення до кримінального розслідування.

 Таким чином, згідно з наказом, органи, відповідальні за розслідування, могли вивчити всі цифрові дані, що зберігаються в офісах заявників, не турбуючись, що вони обшукують приміщення юридичної фірми, в якій можуть зберігатися документи щодо інших клієнтів.

Крім того, широка сфера дії судового наказу була відображена в тому, як він був виконаний. Незважаючи на те, що під час обшуку були присутні представник Асоціації адвокатів Стамбула і заявник, а вилучені дані були поміщені в запечатаний пакет, ніяких додаткових спеціальних заходів для їх захисту від втручання в професійну таємницю прийнято не було. Дійсно, не було ніякого механізму для фільтрації електронних документів або даних, на які поширюється професійна таємниця, або будь-якого явного заборони на вилучення даних, на які поширюється така конфіденційність, під час обшуку. Навпаки, всі дані на жорсткому диску комп’ютера і флешці, спільно використовуються усіма юристами, які працюють в приміщенні, були вилучені.

Після того, як заявники звернулися з проханням про повернення електронних документів, покладаючись на адвокатську таємницю між адвокатами і їх клієнтами, судові органи були зобов’язані за законом оперативно оцінити вилучені дані і повернути дані, захищені такою секретністю, або знищити їх, в залежності від обставин.

Проте, національне законодавство і практика були неясними щодо наслідків будь-якого недотримання судовими органами цього зобов’язання. Суд присяжних остаточно відмовився повернути або знищити вилучені копії даних, ґрунтуючись на доводах, в яких просто згадувалася законність обшуків,, проведених в юридичних фірмах, і не відреагував на конкретне твердження про порушення конфіденційності інформації між юристами і їх клієнтами. Схоже, що суд присяжних неявно прийняв підстави, висунуті прокуратурою, для обґрунтування відмови повернути вилучені дані, так як дані не були розшифровані, а тому не було неможливо з’ясувати їх точних власників.

 ЄСПЛ дійшов висновку, що така підстава для відмови не тільки чітко не передбачено законом, але також є несумісним з сутністю професійної таємниці, що захищає відомості, що виникають між адвокатами і їх клієнтами. У будь-якому випадку, не можна було зробити висновок про те, що розгляд запиту заявників судовими органами відповідало зобов’язанням забезпечити особливо сувору перевірку заходів, що стосуються даних, на які поширюється юридична професійна таємниця.

 Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції. За відсутності достатніх процесуальних гарантій у відповідному законодавстві, які інтерпретуються і застосовуються судовими властями в цій справі, Суд визнав, що скарги за статтею 13 Конвенції охоплюють той же підставу, що і скарга за статтею 8 Конвенції. ЄСПЛ постановив, що Туреччина повинна виплатити кожному заявнику 3500 євро як компенсацію моральної шкоди та 3000 євро спільно в якості компенсації судових витрат і витрат.