E-mail
mykolaieva@prikhodko.com.ua
Номери телефонів
+380930074405

Адвокат - проектний партнер, експерт сімейної практики

Зв'язатися зараз

ВИЗНАННЯ ЗАПОВІТУ НЕДІЙСНИМ. СУДОВА ПРАКТИКА

 Відповідно до закону існує три підстави для визнання заповіту недійсним: 1) в якому волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

 Так, статтею 1247 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги щодо форми заповіту, наприклад, його письмова форма, зазначення в ньому часу і місця його складання, особистий підпис заповідача або підпис іншої особи в порядку частини 4 статті 207 Цивільного кодексу України, нотаріальне посвідчення або посвідчення іншими службовими та посадовими особами відповідно до статей 1251-1252 Цивільного кодексу України. У разі порушення таких мінімально необхідних вимог щодо форми і посвідчення під час складання заповіту, він визнається нікчемним, при чому визнання його нікчемності в судовому порядку не вимагається.

  Приклад з судової практики

 Після смерті матері позивач прийняла спадщину шляхом подання в шестимісячний строк зави про прийняття спадщини до приватного нотаріуса, яким була відкрита спадкова справа. Після збігу шести місяців вона звернулася з заявою до нотаріуса про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом. Як виявилося відповідачем до нотаріуса подано заповіт, який посвідчений секретарем сільської ради, згідно якого її матір на випадок своєї смерті зробила таке завітне розпорядження, що «все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, будинок в взагалі все те, що буде належать їй на день смерті і на що вона за законом матиме право заповідає відповідачу. Особа звернулась до суду з позовом про визнання заповіту недійсним на підставі того, при складанні заповіту не було дотримано вимог законодавства щодо форми та порядку засвідчення.

 Так, при складанні заповіту не було дотримано вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусам України, а саме, заповіт не містить дати і місця народження заповідача, не зазначена повна назва посадової особи, що засвідчила заповіт, а також не зазначено хто прочитав заповіт і чи відповідає він волевиявленню заповідача, так як заповіт написаний не власноручно, а за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. 

Судом першої інстанції було відмовлено в задоволенні позову. Позиція суду

 З заповіту вбачається, що він посвідчений посадовою особою сільської ради. Проте, для вчинення нотаріальних дій такими особами була розроблена і діяла інша інструкція, яка розрахована на нотаріусів. В даному випадку посвідчення заповіту повинно було відбуватися з дотриманням вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України. Вказана інструкція, в редакції на день складання заповіту, не передбачала процедури оголошення в голос заповіту, якщо він складений за допомогою технічних засобів. Щодо місця вказаною інструкції передбачено, що в заповіті повинно бути вказано місце і час його складання, проте п. 8 цієї інструкції встановлює, що нотаріальні дії вчиняються у приміщенні виконавчого комітету сільської ради народних депутатів, а у разі, якщо нотаріальні дії вичиняються за межами приміщення виконавчого комітету сільської ради, то про це вказується у самому документі з зазначенням точного місця та наведено приклад щодо складання заповіту. Тобто, виходячи з тексту заповіту та вимог інструкції місце посвідчення заповіту є виконавчий комітет Жорнокльовівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, при цьому на самому заповіті є печатка органу місцевого самоврядування, а також в заповіті зазначено, що особа, яка склала заповіт проживає в с. Жорнокльови Драбівського району Черкаської області. Заповіт містить також дату складання та час підписання його спадкодавцем. Заповіт відповідно до вимог Інструкції повинен містити дату та місце народження заповідача, проте, вказуючи на даний недолік не оспорюється факт, що заповіт підписаний заповідачем. Крім того, в самому заповіті вказано, що особу заповідача встановлено і перевірено її дієздатність. Щодо назви посади особи, та органу яким посвідчений заповіт, то в заповіті вказана назва посади посадової особи, яка його посвідчила, вказана як «секретар сільської ради», в тексті заповіту вказано, що він нотаріально посвідчений виконавчим комітетом сільської Ради Драбівського району Черкаської області. При цьому в назві установи не заповнено місце для назви сільської ради, і у назві посади особи, якою посвідчено заповіт не вказано назву сільської ради.

 Проте, назва установи вбачається на печатці, проставленій на заповіті де вказано – Жорнокльовівська сільська рада Драбівського району Черкаської області. В цьому випадку не доведено, що особа не являється уповноваженим працівником органу, печаткою якого завірено його підпис, сама печатка органу місцевого самоврядування – Жорнокльовівської сільської ради Драбівського району Черкаської області, розташована на місці для печатки органу, який завіряє заповіт, та несе інформацію, яким органом (його посадовою особою) завірений заповіт.

 З огляну на викладене, в даному випадку допущені недоліки при складанні заповіту не є суттєвими, і вони не можуть бути наслідком визнання заповіту недійсним. Форма заповіту відповідає загальним вимогам, які ставляться до форми заповітів в ст. 1247 ЦК України і допущені недоліки при його складанні не свідчать про його нікчемність. А тому позов не підлягає задоволенню.

Особа звернулась з апеляційною скаргою і постановою апеляційного суду рішення першої інстанції змінено. Позиція суду.

 Лише у разі, якщо при судовому розгляді буде встановлено відсутність волевиявлення особи на складення того чи іншого заповіту суд може визнати такий заповіт недійсним.

 Якщо ж при судовому розгляді встановлюється, що заповіт складений особою, яка не мала на це права, або його складено з порушенням вимог щодо форми та посвідчення, то такий заповіт є нікчемним, тобто недійсним в силу закону, а суд не має підстав визнавати його недійсним, як оспорюваний правочин.

 Враховуючи вищевикладені норми законодавства та правові висновки ВС, за обставин цієї справи апеляційний суд прийшов до висновку про те, що спірний заповіт в даній справі в силу положень ч.1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, оскільки має вади в його посвідченні – попри те, що його складено машинописним текстом (друкарська машинка на завчасно підготовленому бланку) заповідачу зачитано його заповідальне розпорядження вголос не було.

 Ця обставина має суттєве значення, адже за умови, що заповідач власноручно не писав текст заповіту (як у цій справі), зачитування його вголос є єдиним способом переконатися, що заповідач повністю ознайомився зі своїм розпорядженням стосовно спадкового майна.

 При цьому колегія суддів відхилила посилання апелянта, як на одну із підстав визнання вищезазначеного заповіту недійсним на те, що в ньому невірно зазначено місце його складення та посвідчення, є безпідставним, так як чинне законодавство не пов`язує дійсність чи недійсність заповіту з наведеною обставиною. До аналогічного висновку прийшов ВС у постанові від 01.07.2020 року по справі за № 637/228/17.

 Отже, оскільки колегія суддів апеляційної інстанції встановив, що спірний заповіт є нікчемним в силу вимог закону, тому і НЕ створює ніяких правових наслідків, відповідно визнання його недійсним є неефективним способом захисту порушених прав позивача, тому в заяву позові повинно бути відмовлено.

Посилання на рішення суду першої інстанції

Посилання на постанову суду апеляційної інстанції

20%
знижка
Якщо ми не передзвонимо протягом дня
Консультація