ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМ ДОГОВОРУ ДАРУВАННЯ, УКЛАДЕНОГО З МЕТОЮ УНИКНЕННЯ ЗВЕРНЕННЯ СТЯГНЕННЯ НА МАЙНО

 На практиці непоодинокі випадки, коли боржник, з метою уникнення стягнення на його нерухоме майно, переоформлює його на близьких осіб шляхом укладення з ними договору дарування. За таким договором нерухоме майно передається у власність іншій особі безоплатно, а тому такий спосіб переоформлення є максимально простим та бюджетним.

 Проте на сьогодні Верховним судом вже сформована позиція щодо визнання таких договорів фіктивними. Ініціаторами судових процесів частіше виступають самі кредитори, наприклад банки. Суди задовольняють позови кредиторів про визнання фіктивним договору дарування, укладеного між боржником та його близькими особами з метою уникнення стягнення на нерухоме майно.

На що ж суди звертають увагу, та за яких умов задовольняють такі позови?

 Законом визначено поняття та умови фіктивного правочину. Основними його ознаками є:

• введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників;
• свідомий намір невиконання зобов'язань договору;
• приховування справжніх намірів учасників правочину.

 Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням та є підставою для визнання його недійсним. Та довести справжність намірів учасників договору дарування в таких справах вкрай важко, оскільки в більшості випадків учасниками є близькі родичі.

А тому в таких справах, навіть при недоведеності справжніх намірів, суди звертають увагу на такі умови:

При укладенні договору дарування, сторона, яка дарує майно, знала про існування рішення суду про стягнення з нього заборгованості, тобто наявності значного майнового зобов'язання перед кредитором, а тому могла передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання такого судового рішення та звернення стягнення на це нерухоме майно;

Дії з дарування нерухомого майна вчиненні в короткий проміжок часу після винесення судового рішення про стягнення заборгованості;

Внаслідок укладення такого договору боржник не має іншого нерухомого майна у власності, на яке можливо звернути стягнення;

Спірний договір укладено між близькими родичами, після виникнення майнового зобов'язання дарувальника, який продовжує фактично володіти та користуватись подарованим нерухомим майном, там зареєстрований, а обдаровані не надали доказів проживання та користування, опікування подарованою нерухомістю.

 За таких умов суди приходять до висновку, що в дійсності такі правочини спрямовані на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близьких родичів, з метою приховання такого майна від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів. Суди розцінюють дії особи, яка укладає фіктивний правочин з метою уникнення звернення стягнення як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора. Позиція судів з цього приводу така, що договір дарування не може використовуватися для уникнення сплати боргу. Дії боржника (дарувальника) та осіб, які уклали між собою такий договір дарування в даному випадку є недобросовісними та є зловживанням правами стосовно кредитора, оскільки укладають договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника.