ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ ДИТИНИ

Позиція Верховного суду щодо визначення способу участі батька у вихованні і спілкуванні з дитиною.
≡ Суть справи. Чоловік звернувся до суду із позовом про зобов`язання колишньої дружини не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні із сином та визначити способи участі позивача у вихованні сина побачення.

 Рішенням суду першої інстанції позов задоволено та залишено без змін судом апеляційної інстанції. Зобов`язано матір дитини не чинити батькові перешкоди у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином та изначено способи участі у спілкуванні та вихованні малолітньої шляхом встановлення графіка його систематичних побачень із сином, проте лише за бажанням дитини з урахуванням його здоров`я, потреб та інтересів, без примусового утримування дитин в себе вдома проти її волі. На час перебування сина з батьком останній несе повну відповідальність за життя та здоров`я дитини. Крім того судом встановлено, що дитині комфортніше проживати біля матері та знаходитися біля діда та баби, і не дуже затишно біля батька.

 Верховним Судом рішення суду першої та апеляційної інстанції змінено, виключивши висновки судів про необхідність встановлення способу та порядку участі батька у вихованні малолітнього сина лише за бажанням дитини, без примусового утримування дитини в себе вдома проти її волі, а також, що на час перебування сина з батьком, останній несе повну відповідальність за життя та здоров`я дитини.

≪Висновки за результатами розгляду касаційної скарги≫

 Верховний Суд зауважив, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили об`єктивних умов, за яких такі побачення можуть відбуватися виключно за бажанням дитини.

 Визначаючи способи участі батька у спілкуванні та вихованні дитини, суд має враховувати, у першу чергу, інтереси дитини, які не завжди можуть відповідати її бажанням, з урахуванням віку, стану здоров`я, психоемоційного стану.

 Ані органом опіки та піклування, ані відповідачем у справі не надано судам першої та апеляційної інстанцій доказів на підтвердження висновку про те, що участь батька у спілкуванні та вихованні дитини можлива лише за бажанням дитини, а так само що між батьком та дитиною існують стійкі психоемоційні перешкоди у спілкуванні.

Враховуючи постійне проживання дитини разом із матір`ю, тісний психоемоційний зв`язок саме з нею, обумовлення побачень батька з дитиною виключно бажанням дитини призведе до унеможливлення реалізації батьком своїх прав на участь у вихованні та побаченні з дитиною.

 Верховний Суд зазначив, що показання малолітнього сина у межах кримінального провадження не можуть бути доказом у цивільній справі, оскільки докази, зібрані в одній справі, без їх належної оцінки відповідним судом не можуть мати беззастережне доказове значення під час вирішення іншої справи. Досудове розслідування за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 125 Кримінального кодексу України (умисне легке тілесне ушкодження), не завершилось судовим розглядом, зібрані під час досудового розслідування докази не були піддані аналізові й не оцінені судом, результати такого аналізу та дослідження не знайшли свого викладу у відповідному акті правосуддя.

 У данiй справi суди не заслухали думку малолiтньої дитини. В усiх дiях стосовно дiтей, незалежно вiд того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адмiнiстративними чи законодавчими органами, першочергова увага повинна придiлятися якнайкращому забезпеченню iнтересiв дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини).

При цьому суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (частина третя статті 171 СК України).

 У даній справi малолiтній не висловлював думку щодо участi батька у спілкуванні з ним та у його вихованні, суд не встановив на підставі належних та допустимих доказiв, що психоемоційний стан дитини свiдчить про те, що спiлкування з батьком поза його бажанням не відповідає найкращим iнтересам дитини, а отже висновки суду першої iнстанції, з якими погодився апеляцiйний суд, про можливiсть та доцiльнiсть встановлення способу участі батька у спілкуванні з дитиною та у її вихованнi лише за бажанням дитини ґрунтуються на припущеннях, не підтвердженi належними та допустимими доказами.

 Визначення рiшенням суду, що на час перебування сина з батьком, останнiй несе повну відповідальність за життя та здоров`я дитини, також не вiдповiдає вимогам законодавства, оскiльки рiшенням суду не можуть бути змінені імперативні норми права. Зазначаючи, що батько несе відповiдальнiсть на час перебування сина з ним, суди не зазначили, про який вид вiдповiдальностi йдеться. При цьому, незалежно від того, з ким з батьків проживає дитина, їхня цивільно-правова відповідальність визначається за правилами Цивільного та Сімейного кодексів України, зокрема, статтями 1178-1183 ЦК України (вiдшкодування шкоди, завданої малолітньою та неповнолітньою особою відповiдно). Також відповідно до статті 184 КУпАП передбачено адміністративну вiдповідальність за невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов`язкiв щодо виховання дiтей, а за статтею 166 КК України - кримінальну відповідальність за злісне невиконання обов`язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування тощо.

 Визначення у рішеннi про відповідальнiсть батька на час перебування сина з ним не є конкретним, суперечить чинному законодавству та не додає гарантій дотримання прав та інтересів дитини, а тому таке формулювання також підлягає виключенню із резолютивної частини рішення суду.

 Посилання на рішення Верховного суду