Відмова від виконання наказу у військовий час

Під час війни досить часто трапляються такі випадки, коли командири дають накази, які досить важко, а іноді навіть неможливо виконати. В такому випадку, військовослужбовці досить часто ставлять собі питання, яке полягає в тому, чи можна відмовитись від наказу, якщо вважаєш його злочинним або якщо здається, що з бойового завдання немає шансу повернутись живим. В цій статті розберемо нюанси кваліфікації діянь, які вважаються злочинними і як потрібно діяти, щоб не Ваші дії не охоплювались складом злочину, який передбачений Кримінальним кодексом України.

Отже, якщо Ви не згодні з наказами керівництва, то ви повинні розуміти наступне. Згідно зі статтею 402 Кримінального кодексу України, непокора, тобто відкрита відмова виконати наказ начальника, а також інше умисне невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.

Згідно зі статтею 403 Кримінального кодексу України невиконання наказу командира, вчинене за відсутності ознак непокори, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

Треба розуміти, що різниця між двома злочинами полягає в тому, що при невиконанні наказу, а це стаття 403 Кримінального кодексу України, відсутні відкрита заява про небажання виконувати наказ і певні демонстративні дії, що свідчать про явне небажання підлеглого виконувати наказ начальника. Також потрібно зазначити, що обов’язковою ознакою об'єктивної сторони цього злочину, передбаченого ст. 403 Кримінального кодексу України, є настання через невиконання наказу тяжких наслідків.

Відповідальність за наказ завжди несе той, хто віддав цей наказ, згідно Статуту Статут внутрішньої служби ЗСУ та Дисциплінарного статуту ЗСУ.

Стаття 41 Кримінального кодексу України зазначає, що наказ або розпорядження є законними, якщо вони: віддані відповідною особою в належному порядку та в межах її повноважень;за змістом не суперечать чинному законодавству; не пов’язані з порушенням конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Тут варто зазначити, що виконання явно злочинного наказу також тягне за собою відповідальність, тому військовослужбовець повинен розуміти, що потрібно уважно слухати та аналізувати наказ на відповідність законодавству.

Проте, звичайно, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка відмовилася виконувати явно кримінально протиправний наказ або розпорядження.

Варто зазначити, що той, хто виконав наказ, може бути звільнений від відповідальності, якщо він не усвідомлював і не міг усвідомлювати злочинність наказу. У такому випадку відповідальності підлягає тільки особа, що віддала кримінально протиправний наказ.

Звичайно ж, про виконання або невиконання наказу військовослужбовець повинен сповістити командира у вигляді рапорту. Але тут є одна важлива деталь. Досить часто при відмові виконання наказу командири погрожують визнати військовослужбовців «відказниками» і погрожують тими самими кримінальними статтями Кримінального кодексу України.

Звичайно, перш ніж нести відповідальність за цими статтями, потрібно пройти не малий шлях і судовий процес, який може затягнутися в умовах війни. Саме тому, перш ніж писати рапорт на відмову, де потрібно зазначити причини відмови, я рекомендую написати рапорт про уточнення наказу, який полягає в тому, що військовослужбовець у формі рапорту викладає обставини, які, на його думку, ставлять під сумнів доцільність відданого наказу і просить уточнити цей наказ.

Яким би буремним не було життя, треба розуміти, що повноваження командирів не безмежні і у випадку, коли вони їх перевищують, завжди краще звернутись за кваліфікованою професійною допомогою, щоб потім не було загрози свободі волі через не розуміння ситуації.

Заповніть форму нижче, щоб отримати консультацію військового юриста щодо невиконання наказу: як діяти, чи варто писати рапорт про відмову від виконання наказу і т.д.