В черговий раз дії НАЗК визнано протиправними

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 44-01/83/19 від 13 лютого 2019 року клієнт АБ “Приходько та партнери”, будучи особою на яку поширюються вимоги Закону України «Про запобігання корупції» (далі Закон), несвоєчасно письмово повідомив Національне агентство з питань запобігання корупції про суттєві зміни у майновому стані, шляхом внесення інформації до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – Реєстр), в зв’язку з придбанням 15.08.2018 транспортного засобу КІА SORENТО, 2015 року випуску, вартістю 625 000 грн., чим за версією НАЗК вчинив адміністративне правопорушення, пов’язане з корупцією, передбачене частиною другою статті 172-6 КУпАП.

 Так, з доданих до протоколу матеріалів вбачається, що в ході збору матеріалів 13.02.2019 року клієнт АБ “Приходько та партнери” подав уповноваженій посадовій особі НАЗК письмові пояснення із додатками, в яких посилався саме на обставини, які об’єктивно унеможливлювали подання ним відповідного повідомлення у передбачений Законом строк, свідомі дії по реалізації спроб своєчасного подання Національному агентству повідомлення про суттєві зміни в майновому стані, в зв’язку з придбанням транспортного засобу КІА SORENТО, 2015 року випуску, вартістю 625000 грн.

 Аналогічні за змістом пояснення та підтверджуючі документи були надані під час розгляду справи по суті у суді, та доведено, що правова позиція АБ “Приходько та партнери” є послідовною та об’єктивно підтверджується належними і допустимими доказами.

 Зокрема, органу, що складав протокол, всупереч змісту самого протоколу було достовірно відомо про вжиття 23.08.2018 року заходів для подання повідомлення про зміни у майновому стані, тобто до 25.08.2018 року граничного строку такого подання згідно законодавства, оскільки 25.08.2018 року НАЗК повідомило про прийняття такої заявки щодо виникнення технічних проблем доступу до реєстру та строки розгляду такої заявки, надалі електронною поштою також було роз’яснено причини відсутності технічної можливості доступу до реєстру та алгоритм його дій для відновлення такого доступу. Доведено, що діючи добросовісно особа вчинила рекомендовані НАЗК дії для відновлення технічної можливості подання повідомлення та подала повідомлення про зміни у майновому стані.

 Таким чином, викладені у протоколі відомості щодо наявності об’єктивної сторони інкримінованого правопорушення спростовуються дослідженими суддею доказами та не знайшли об’єктивного підтвердження при розгляді прави по суті.

Враховуючи викладене, вважаємо, що під час направлення протоколу до суду та під час судового розгляду не було представлено переконливих і допустимих доказів винуватості особи у скоєнні інкримінованого адміністративного правопорушення.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадянина, встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків, що визначено ст. 10 КУпАП.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» під корупційним правопорушенням розуміється діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою, зазначеною у частині першій ст. 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, дисциплінарну та /або цивільно-правову відповідальність. Відповідно до п. 9 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» правопорушення пов’язане з корупцією – це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у ч. 1 ст. 3 Закону, за яке Законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну чи цивільно-правову відповідальність.

Кодекс України про адміністративне правопорушення визначає, що адміністративне правопорушення по своїм суб’єктивним властивостям – діяння чи бездіяльність, вчинені з певною ціллю і з певних мотивів. Ці органічно зв’язані між собою, взаємозалежні форми психічної активності створюють зміст суб’єктивної сторони правопорушення. Вина це є психічне ставлення особи в формі умислу або необережності до своїх дій і їх наслідкам. Вина – це обов’язкова умова адміністративної відповідальності.

Умисел – це відношення пізнавальної можливості і волі суб’єкта до вчиненого ним діяння. Його обов’язкові елементи, це повне усвідомлення протиправності скоєного діяння в його юридичних і соціально-побутових особливостях, передбачення антигромадських результатів свого діяння (бездіяльності), бажання або усвідомлене допущення настання вказаних наслідків. Відсутність умислу і необережності засвідчують про випадок – такому збігу життєвих обставин, при яких особа не усвідомлювала і не могла усвідомлювати властивостей вчиненого або не передбачала і не могла передбачати наслідків вчиненого діяння. Випадок і вина – це категорії взаємовиключні, а тому вчинення діяння або бездіяльності випадково не є умовою адміністративної відповідальності.

Суб’єктивну сторону адміністративного правопорушення характеризував ВССУ в своєму листі від 22.05.2017 року № 223-943/0/4-17 наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу під яким ст. 10 КУпАП розуміє вчинення адміністративного правопорушення, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Отже, вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення пов’язаного з корупцією, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб’єктивної сторони даного правопорушення, яка виходячи із визначення поняття, викладеного в ч. 1 ст. 1Закону України «Про запобігання корупції», завжди характеризується умисною формою вини, тобто сутність правопорушення полягає в тому, що особа, яка за законом зобов’язана вчинити певні дії, однак прагне уникнути цього і таким чином досягти певної мети.

Судова палата у кримінальних справах Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму інформаційному листі щодо притягнення до адміністративної відповідальності за окремі правопорушення, пов’язані з корупцією від 22 травня 2017 року, зазначила, що суб’єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу, вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

З пояснень клієнта АБ “Приходько та партнери”, які підтверджені сукупністю належних та допустимих доказів вбачається, що останній не мав на меті ухилитись від своєчасного подання повідомлення про зміни майнового стану, більш того, до сплину передбаченого законом строку вживав заходи для подання такого повідомлення, при виникнення технічної неможливості доступу реєстру декларації на сайті НАЗК, повідомив про це НАЗК, надалі неодноразово вживав додаткових заходів для забезпечення подання повідомлення, однак внаслідок вжитих ним додаткових заходів зміг це зробити лише після появи технічної можливості доступу до відповідного реєстру, а саме через чотири дні після сплину передбаченого законом десятиденного строку, що не є суттєвим простроченням такого строку. При цьому особою вжито такі дії суд визнав достатніми для повного виконання вимог чинного законодавства, а поведінку особи – добросовісним виконанням своїх зобов’язань.

Відповідно до ст. 10 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.

Таким чином, для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 172-6 КУпАП необхідно встановити той факт, що особа усвідомлювала суспільну небезпечність невжиття передбачених протоколом заходів щодо запобігання корупції, передбачав негативні наслідки та бажав настання таких наслідків, або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання.

Вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними і достатніми доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь (ст. 62 Конституції України).

В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачиться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб’єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.

Враховуючи усі обставини, викладені вище, суд дійшов висновку, що в діях клієнта АБ “Приходько та партнери” відсутня суб’єктивна сторона (вина у формі умислу) адміністративного правопорушення та негативні наслідки таких дій.

За нормою ст. 8 Конституції Українив Україні визнається і діє принцип верховенства права, який визначає людину, її права та свободи найвищою цінністю в державі, що обумовлює можливість обмеження її прав та свобод лише при неухильному дотриманні законодавства України та лише за наявності вини.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Тобто особа може бути притягнута до адміністративної відповідальності лише у тому разі, якщо її вину у вчиненні правопорушення буде доведено поза розумним сумнівом, на підставі належних та допустимих доказів із дотриманням встановленої законом процедури.

Згідно ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об’єктивне з’ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди України при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), від 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI; та ухвалу щодо прийнятності у справі «Рибка проти України» (Rybka v. Ukraine), заява № 10544/03, від 17 листопада 2009 року). Той факт, що стягнення, застосоване до заявниці судом,- штраф – було згодом замінено на зауваження, не може позбавити правопорушення, про яке йдеться, притаманного йому кримінального характеру (рішення у справі «Лучіанінова проти України»).

Отже, розглядаючи справу з притягнення до адміністративної відповідальності, слід забезпечити гарантії і принципи законності щодо особи, яка притягається до відповідальності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2016 року у справі «Карелін проти Росії» щодо визнання порушення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободв частині неупередженості суду через відсутність сторони звинувачення у справі про адміністративне правопорушення, а також з огляду на повноваження прокурора, визначені статтею 250 КУпАП, було забезпечено участь у розгляді справи прокурора як сторони обвинувачення.

Однак при розгляді справи про адміністративне правопорушення стороною обвинувачення належно не було виконано обов’язок доведення винуватості особи, що притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» (з відсиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey), п.282) доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпції, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом.

Слід зазначити, прокурором не спростовано повідомлені особою та підтверджені письмовими доказами відомості про те, що вживалися дієві заходи для подання повідомлення про суттєві зміни у майновому стані у встановлений законом строк, однак зробила цього з незалежних від його волі причин, а саме через необхідність заміни електронного ключа з електронним цифровим підписом та технічними проблемами доступу до сайту НАЗК.

Адвокати АБ “Приходько та партнери” переконали суд, що у цій справі винуватість особи не було доведено з дотриманням критерію «поза розумним сумнівом».

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю в разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене вище, на підставі сукупності досліджених доказів, керуючись ст.ст. 172-6, 247, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення суд постановив провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно клієнта АБ “Приходько та партнери” за частиною 2 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити у зв’язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.