Розмежування хуліганства та тілесних ушкоджень

Однією з розповсюджених на практиці є ситуація, коли слідчі кваліфікують дії особи за ст.296 КК України (Хуліганство), а суди в подальшому перекваліфіковують дії обвинуваченого на такі статті КК України як: 121 — умисне тяжке тілесне ушкодження, 122 – умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, 125 – умисне легке тілесне ушкодження. Причиною цього є те, що слідчі через брак часу та свій не професіоналізм не встановлюють у конкретному випадку об’єкт злочину та мотив вчинення злочину. Тако слідчими не встановлюється, на що саме були спрямовані злочинні дії: на порушення громадського порядку чи на завдання тілесних ушкоджень певній особі.

Потрібно виходити з того, що хуліганство — це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо порушення громадського порядку не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, то в даному випадку матиме місце дрібне хуліганство. На відміну від злочинів проти здоров’я особи, коли дії винного супроводжуються заподіянням тілесних ушкоджень, що викликані особистими неприязними стосунками, зазначені дії як хуліганство можливо кваліфікувати лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я перебувають об’єкт злочину та його мотив.
Так, у справі № 127/13881/16-к Вінницький міський суд Вінницької області дійшов до наступного переконання. Особа обвинувачувалась у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.296 КК України. 30.03.2016 р. вона перебувала у нічному клубі в м. Вінниці. В цей час у неї з потерпілою виникла раптова словесна суперечка, під час якої потерпіла нанесла обвинуваченій удар по нозі, а обвинувачена в свою чергу нанесла потерпілій декілька ударів по обличчю. Подальше нанесення ударів було припинено працівниками охорони нічного клубу. Однак, цієї ж ночі обвинувачена знову підбігла до потерпілої та, притримуючи її голову лівою рукою, нанесла їй два удари кулаком в обличчя та один удар ногою в область правої руки. В судовому засіданні обвинувачена показала, що вдарила потерпілу в зв’язку з тим, що остання нанесла їй удар ногою по нозі, а до цього неодноразово висловлювала до неї необґрунтовані вимоги передати номерок до гардеробу та мобільний телефон. Суд у вироку від 29.12.2016 р. послався на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22.12.2006 р. «Про судову практику у справах про хуліганство» і зазначив наступне. При вирішенні питання про відмежування кримінально караного хуліганства від дрібного слід виходити з того, що відповідно до ч.1 ст.296 КК хуліганство — це умисне грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, яке супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Якщо таке порушення не супроводжувалось особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його необхідно кваліфікувати як дрібне хуліганство за ст.173 КУпАП. За ознакою особливої зухвалості хуліганством може бути визнано таке грубе порушення громадського порядку, яке супроводжувалось, наприклад, насильством із завданням потерпілій особі побоїв або заподіянням тілесних ушкоджень, знущанням над нею, знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи організації, руху громадського транспорту тощо, або таке, яке особа тривалий час уперто не припиняла. Хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані з демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані тощо. Суд також врахувавправовий висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 04.10.2012 р. у справі № 5-17кс12, згідно з яким в основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я, крім інших ознак, перебувають об’єкт злочину, який значною мірою визначає правову природу (характер) кожного із цих діянь та їхню суспільну небезпечність, і така ознака суб’єктивної сторони злочину, як його мотив. Хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші зазначені об’єкти захисту. Висновки про зміст і спрямованість цього діяння роблять із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим. Особливість мотиву хуліганства полягає у причинній зумовленості. Наміри вчинити такі дії можуть бути різні. Поєднує їх те, що вони здебільшого позбавлені будь-якої необхідності, нерідко постають із бажання особи показати свою ніби вищість (винятковість), чи з розгнузданого самолюбства, пов’язаного з неповагою до особи, людської гідності, байдужим ставленням до законів і правил поведінки.

Розглядаючи справу суд прийшов до переконання, що дії обвинуваченої свідчать про наявність у неї умислу саме на спричинення потерпілій тілесних ушкоджень. В її діях не було встановлено ознак виняткового цинізму чи особливої зухвалості при спричиненні потерпілій тілесних ушкоджень. Тому суд перекваліфікував дії обвинуваченої з ч.1 ст.296 на ч.1 ст.125 КК України (за ознаками умисного легкого тілесного ушкодження).
У іншій справі № 683/2531/15-к Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області прийшов до аналогічного висновку. Суд встановив, що обвинувачений заподіяв потерпілій тілесні ушкодження не безпричинно із хуліганських спонукань, а на грунті неприязних стосунків. В судовому засіданні не підтвердились висновки досудового розслідування про те, що обвинувачений скоїв злочин, передбачений ч.1 ст.296 КК України, зокрема заподіяв тілесні ушкодження потерпілий з хуліганських спонукань.
Суд послався на п.4 зазначеної вище постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство», згідно з яким суди мають відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу, мотивів, цілей винного та обставин учинення ним кримінально караних діянь. Дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім’ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК України, що передбачають відповідальність за злочини проти особи.

Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише у тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. В основі відмежування хуліганства від злочинів проти здоров’я перебувають об’єкт злочину та його мотив. Своїм вироком суд перекваліфікував дії обвинуваченого з ч.1 ст.296 КК України на ч.1 ст.125 КК України (як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень).