ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАПОБІГАННЯ ТА ПРОТИДІЇ КОРУПЦІЇ В УКРАЇНІ: ДО ПИТАННЯ ПРО ТЕРМІНОЛОГІЧНЕ ВИЗНАЧЕННЯ КОНЦЕПТУ

Вступ. Активізація інтеграційних процесів кінця ХХ – початку ХХІ ст. у світі і, зокрема на європейському континенті, для вироблення єдиних правових стандартів, що відповідають сучасним потребам цивілізаційного суспільного розвитку, вимагають упорядкування та унормування, а можливо й переструктурування національної юридичної терміносистеми.

 Уточнимо, термінологія існує в мові не ізольовано, а в діалектичній єдності та взаємозв’язку з усіма шарами загальнонародної мови, тому найменування спеціальних понять, закріплених у конкретній терміносистемі, розглядається як відносно самостійний процес термінологічної номінації, що є різновидом загальномовного механізму.

Використовуючи довколишній світ як об’єкт та мову як засіб, термінологія представляє фрагменти знання в усій їх складності та зумовленості зв’язків. З погляду представлення знань термінологія робить це засобами мови. Основними об’єктами є терміни. Якщо пильніше подивитись, можна зауважити різне інформаційне наповнення термінів. Деякі з термінів позначають прості поняття, а деякі – поняття, які мають набагато більше інформаційне наповнення. Останні часто називають концептами. Концептами вважають фрагменти знань, які дають змогу моделювати та пізнавати світ. З погляду значущості концепти є основними одиницями термінології, а системи концептів формують обсяги знань. З цього погляду терміни це лексичні одиниці, що допомагають означити концепти. Можна сказати, що терміни – це лексичні одиниці, що вживають в обмежених галузях і слугують для точного й лаконічного означення знань.

Відповідно, з метою визначення властивостей, притаманних досліджуваному концепту, вважаємо за необхідне дослідити доктринальні думки щодо даного явища й на основі яких надати власне трактування принципам адміністративно-правового забезпечення запобігання та протидії корупції в Україні.

• Огляд останніх досліджень

Принципи – категорія міжгалузева й застосовується науковцями для позначення багатьох явищ. Зокрема питанню принципів адміністративно-правового забезпечення у окремих галузях та сферах присвячено праці таких вчених як Ю. Битяк, М. Вишневський, В. Галунько, А. Колодій, А. Кравцов, В. Кузьмишин, А. Кучук, О. Орловський, Н. Саглаєва, В. Семенов, О. Уварова, П. Фомін та інші. Однак до заявленої нами проблематики їх наукові пошуки звернені не були, а стосувались загальних чи суміжних аспектів.

• Виклад основних положень

Однією з найважливіших умов існування терміна є системність, тобто існування його як окремого елемента серед інших, із якими він вступає в певні зв’язки й відношення, фіксуючи у своєму поняттєвому обсязі визначений фрагмент дійсності й у такий спосіб разом з іншими термінами забезпечуючи повне й системне відбиття системності знань, що накопичені наукою стосовно певної галузі людської діяльності.

Ми прибічники думки, що концепт – це сукупність термінів, які наділені власними характеристиками, однак у сукупному використанні позначають окреме явище чи процес, наділяючи його виключними властивостями, які й відрізняють його від суміжних об’єктів пізнання.

Зазначаючи про досліджуваний концепт, необхідно зазначити, що до його складу входять, по-перше, термін «принципи», а точніше його галузева приналежність до публічної сфери, по-друге, термін «адміністративно-правове забезпечення» та, на останок, термін «запобігання та протидія корупції» як системне явище, що узагальнено позначає процес викорінення корупційних проявів у публічному та приватному секторах.

Щодо першого, уточнимо, що загальноприйнятим еквівалентом слів «основа», «початок», «першоджерело» є слово «принцип», котре отримало свою назву від латинського principium, що буквально і перекладається як те, з чого все починається, на підтвердження чого в латинській мові існує багато крилатих фраз: «Ab Jove principium» (початок від Юпітера), «Flebile principium melior fortuna sequentur» (після сумного початку прийде велике щастя), «Quod non habet principium, non habet finem» (те, що не має початку, не має кінця), «Scribendi recte sapere est et principium et fons» (бути мудрим – ось початок і джерело того, щоб правильно писати), «Flagiti principium est nudare inter cives corpora» (оголювати тіло на очах у громадян є початок розбещення). Водночас, цікаво, що в одному з етимологічних словників «принцип» хоча й визначається через principium, однак містить відсилку на слово «принц», яке, у свою чергу, походить від princеps, primus і capio — букв. «перший беру/отримую», «проводир»; «перший», «головний», «кращий».

Однак, зазначене не є дивиною, оскільки як наголошував ще наприкінці XVIII ст. І. Бентам, термін «принцип» дуже неясний і має дуже широке значення. Його надзвичайна важливість виявляється в тому, що він застосовується до будь-чого, що мислиться як основа або початок якої-небудь серії дій. При цьому, стверджувати, що принципи – це тільки основоначальність певного явища, як основи його функціонування не доцільно, оскільки його зміст охоплює й морально-етичні аспекти певної діяльності, виступає гарантом законності та втіленням якісного процесу конкретної дії. Тобто, за допомогою категорії «принципи» розкривається «ядро» запланованого діяння, стає зрозумілим його направленість та сутність.

З філософської точки зору, це вихідні (загальні, універсальні) теоретичні положення, на основі яких відбувається синтез відповідних понять у наукову систему. Вони відображають основи буття й пізнання, виражають їх найфундаментальніші особливості й відношення; виконують нормативну та регулюючу функції, орієнтуючи і спонукаючи людей до дії; виводяться з пізнання й супроводжують його; є способом розгляду й розуміння предметів.

Водночас ані в загальній теорії права та галузевих юридичних науках, ані в міжнародному праві немає однозначної відповіді на питання про сутність, зміст і форми існування принципів права, що загалом негативно впливає на практику правозастосування.

Як стверджує О. Уварова, значення принципів для права полягає в тому, що саме в них найяскравіше виражена його сутність у всій багатоманітності утворюючих її сторін і закономірностей, відображені найбільш істотні риси змісту правового регулювання суспільних відносин, а отже, у них мають у концентрованій формі відображатись ознаки права.

До речі, В. Семенов зауважив, що «нерідко принципи права називають і вважають принципами правового регулювання. Це вірно лише частково». На думку А. Колодія, принципи права та принципи правового регулювання не можна ототожнювати, оскільки принципи правового регулювання — «це принципи зовсім іншого рівня, форми, соціального спрямування дії права». В триланковій системі принципів А. Колодія на першій позиції знаходяться загальносоціальні принципи; на другій — власне принципи права (системні і структурні); і на третій — принципи правового регулювання. Далі вчений поглиблює уявлення про принципи правового регулювання: «Загальноправові, міжгалузеві, галузеві, принципи інститутів права, структури права (загальносоціального і юридичного, публічного і приватного, регулятивного і охоронного, матеріального і процесуального, об’єктивного і суб’єктивного), що відбиваються у принципах правоутворення, правореалізації і правоохорони, слід вважати принципами правового регулювання. Така якість цих принципів відображає особливу залежність їх від сутності права, специфіки правового регулювання суспільних відносин, що теж їх об’єднує та наближає один до одного. Отже, принципи правового регулювання — специфічно юридичні принципи, які виражають характер регульованих відносин (предмет), зміст регулювання (його сутність) і його засоби (методи)».

Зазначаючи про принципи адміністративного права, Ю. Битяк визначає їх як вихідні, об’єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права; А. Кравцов пропонує розглядати їх у природно-правовому та позитивному сенсі. У природно-правовому розумінні принципи адміністративного права України – це основоположні ідеї, які є першоосновою для формування системи галузі, існують у правосвідомості і мають стати переконаннями для всіх суб’єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління та є за своїм змістом ідеями природного права. У позитивному розумінні – це керівні положення, закріплені в Конституції України, законах і підзаконних нормативно-правових актах, що перестали бути правовими ідеями та стали незаперечними вимогами для всіх суб’єктів (учасників) суспільних відносин у сфері публічного управління та є за своїм змістом нормами позитивного права. На його думку, зазначений підхід найкращим чином показує ґенезу правових ідей, їх вплив на законодавця та закріплення в нормативно-правових актах держави; В. Галунько вважає, що загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються й розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:

• принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;
• принцип верховенства права; принцип законності;
• принцип рівності громадян перед законом;
• принцип демократизму правотворчості й реалізації права;
• принцип взаємної відповідальності держави і людини;
• принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною.

Зокрема, при формулюванні системи аналізованих принципів навряд чи доцільно обмежуватися виключно напрацюванням українських вчених та національних нормотворців. Так як такі принципи фактично закладають підґрунтя та напрямки для подальшого розвитку як науки адміністративного права, так і законодавства про запобігання та протидію корупції, до них важливо включити і принципи права Європейського Союзу.

Про наступний складник аналізованого концепту необхідно зазначити, що він має власну структуру, тобто також складається із низки складників.

Щодо цього А. Замрига зазначає наступне:

1) прислівник «адміністративно» використовується науковцями для позначення приналежності категорії до відомчого поля врегульовчих процесів адміністративного характеру: суспільних відносин, що складаються у сфері державного управління та захисту основних прав, інтересів та благ публічного поля, в тому числі із приватною приналежністю. В досліджуваному контексті словосполучення «адміністративно-правове забезпечення» означає приналежність даної категорії до науки адміністративного права та відповідної галузі права з усіма притаманними для неї особливостями: наявність орієнтування державного управління на засадах «людиноцентризму», «гуманізації» та пріоритету захисту громадських законних потреб; багатоаспектність охоплення відомчого впливу: від рівноправних публічних суб’єктів до ієрархічних та юридично нерівних стосунків, що підлягають врегулюванню нормами адміністративного права; постійний динамізм та модернізація під виклики сучасного розвитку державних та суспільних благ; необхідність запровадження дієвих механізмів, процедур та організаційних засад діяльності публічної адміністрації;

2) прикметник «правове» в контексті досліджуваного поняття, охоплює перелік охоронюваних цінностей, які за допомогою нормативності репрезентують справедливість, рівність, свободу, повагу та захищеність в межах адміністративно-господарських взаємозв’язків;

3) термін «забезпечення» позначає: а) комплекс економічних, соціальних, організаційних, технічних, правових та інших заходів, активних дій та рішень уповноважених суб’єктів; б) стратегічну, планову, систематичну діяльність публічної адміністрації з чітким спрямуванням; в) цілеспрямованість на отримання запланованого результату;

4) вказівку на реалізацію прямих обов’язків; г) сформовану програму необхідних цілей.

У контексті аналізованого словосполучення це – комплекс заходів, що знаходять свій вияв у стратегічних планах публічної адміністрації з метою досягнення бажаного результату по публічному адмініструванню окремої сфери чи галузі».

Відповідно, адміністративно-правове забезпечення варто розглядати у широкому та вузькому розуміннях. У широкому розумінні– це упорядкування суспільних відносин уповноваженими на те державою органами, їх юридичне закріплення за допомогою правових норм, охорона, реалізація і розвиток. Вузьке визначення буде змінюватися залежно від того, про які суспільні відносини буде вестися мова.

Останнім складником аналізованого концепту є термін «запобігання та протидія корупції», – діяльність уповноважених суб’єктів, що має на меті її викорінення усіма доступними способами, зокрема це превентивні заходи – тобто запобігання корупції; репресивні заходи – тобто протидія корупції; ліквідаційні заходи – тобто усунення наслідків корупційних дій як складова частина протидії.

Додамо, законодавчий акцент на запобіганні корупції обумовлений пріоритетністю застосування саме запобіжних заходів – ефективної дії встановлених законодавством превентивних антикорупційних механізмів, що підвищує рівень правової обізнаності громадян, зменшує ризик порушення їхніх основних прав і свобод у повсякденному житті, а також сприяє формуванню у населення нетерпимого ставлення до проявів корупції. Оскільки застосування репресивного антикорупційного законодавства, спрямованого лише на покарання публічних службовців, без усунення факторів, що живлять та породжують корупцію, не призводить до жодних відчутних результатів щодо зниження її рівня.

• Висновки

Усе вищевикладене дає можливість сформулювати висновок, згідно якого концепт «принципи адміністративно-правового забезпечення запобігання та протидії корупції в Україні» – це сукупність термінів, які наділені власними характеристиками, однак у сукупному використанні позначають нормативно сформований перелік міжнародних та національних гарантій, засад та антикорупційних стандартів, а також систему звичаєвих правил ефективної дії встановлених законодавством превентивних, репресивних та наслідково-ліквідаційних антикорупційних механізмів.