ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ НОРМ КК УКРАЇНИ ЩОДО ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КІБЕРЗЛОЧИНИ

 Одна з основних тенденцій сучасного інформаційного суспільства – стрімкий розвиток глобальної комп’ютерної мережі Інтернет та поява на її основі низки нових сервісів таких як електронний уряд, соціальні мережі, електронна комерція, електронний банкінг тощо.

 Створюється можливість для вільного доступу до мережі у загальнодоступних місцях навіть у віддалених районах сільської місцевості. З технологічної точки зору інформаційний простір характеризується ускладненням інформаційних систем, віртуалізацією обчислювальних мереж, складністю систем комунікацій, інтегруванням телекомунікацій та медіасфери. Широке використання інформаційних технологій дозволяє стрімко розвиватися різним галузям виробництва, науки, банківському сектору, особливо для країн, що розвиваються. Водночас, загрози кібербезпеки підривають здатність уряду, підприємств і окремих користувачів максимально використовувати її переваги. Саме тому, не може залишатися осторонь від таких процесів розвитку і вдосконалення кримінально-правового регулювання кіберзлочинів.

 Щодо аналізу положень вдосконалення норм КК щодо відповідальності за кіберзлочини, варто звернути увагу на факт відсутності зареєстрованих та не знятих з розгляду законопроектів на сайті Верховної Ради України. Це свідчить про відсутність нагальності з точки зору законодавця у вдосконаленні Розіду 16 КК. Разом з тим, враховуючи той факт, що зміни до нього вносилися лише чотири рази (Законами № 908-IV від 05.06.2003 року, № 2289-IV від 23.12.2004 року, № 767-VII від 23.02.2014 року, № 770-VIII від 10.11.2015 року), а інформаційні та комп’ютерні технології розвиваються надзвичайно швидко, питання законодавчого вдосконалення відповідальності за кіберзлочини постає надзвичайно гостро. Тому звернемося за дослідженням даного питання на доктринальний та практичний рівні.

 Варто почати із відмінностей між наявними у КК кіберзлочинами та передбаченими ратфікованою Україною Конвенцією про кіберзлочинність.

 Так, національне законодавство прямо не передбачає відповідальності за такі діяння, як:

- навмисний продаж, розповсюдження або надання для використання іншим чином комп’ютерних паролів, кодів доступу або подібних даних, за допомогою яких можна отримати доступ до всієї або частини комп’ютерної системи з наміром використання її для вчинення будь-якого із злочинів, перерахованих у ст. 2-5 Конвенції;
- володіння пристроями, включаючи комп’ютерні програми, створені або адаптовані насамперед з метою вчинення будь-якого із злочинів, перелічених у ст.ст. 2-5 Конвенції, або комп’ютерними паролями, кодами доступу або подібними даними, за допомогою яких можна отримати доступ до всієї або частини комп’ютерної системи з наміром використання зазначених предметів для вчинення будь-якого із злочинів, перерахованих у ст.ст. 2-5.

 У зв’язку з цим відповідні протиправні діяння необхідно криміналізувати, але відповідно до національних напрацювань та існуючих правових реалій. Департамент фінансових розслідувань Державної служби фінансового моніторингу вважає, що в цілях Конвенції варто у національному КК криміналізувати атаки на комп’ютерні дані і системи (тобто незаконний доступ, нелегальне перехоплення, втручання в дані, втручання у систему, зловживання пристроями), а також правопорушення з використанням комп’ютерів (підробка і шахрайство), правопорушення, пов’язані зі змістом (дитяча порнографія) та правопорушення у сфері авторських і суміжних прав.

 На сьогоднішній день можна простежити три напрямки в рамках досліджуваного питання:

- внесення змін до вже наявних статтей КК, задля їх вдосконалення;
- предбачення нових складів кіберзлочинів, шляхом криміналізації суспільно-небезпечних діянь;
- збільшення санкцій у статтях Розділу 16 КК.

 Таким чином, на сьогоднішній день існує значна кількість теоретичних напрацювань для вдосконалення криміналдьно-правововго регулювання кіберзлочинів, яких потребує практика, а тому можна припустити внесення змін до Розділу 16 КК найближчим часом.