ПРАВОВІ НАСЛІДКИ ДОБРОВІЛЬНОЇ ВІДМОВИ ВІД ЗЛОЧИНУ

Нажаль, КК України не відповідає на питання, які кримінально-правові наслідки настають за вчинене діяння до добровільної відмови і це стало причиною багатьох дискусій багатьох науковців. Одні з них вважають, що добровільна відмова є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, інші, що така відмова взагалі виключає кримінальну відповідальність. Також серед науковці існує думка, що при добровільній відмові, особа не підлягає кримінальній відповідальності.

У ч.2 ст.17 КК визначається лише один кримінально-правовий наслідок: особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише в тому разі, якщо фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Ряд авторів (М. Д. Дурманов, І. С. Тишкевич, В. Ф. Караулов та ін.) вважають, що виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові викликано відсутністю в таких випадках суспільної небезпечності діяння та особи, яка його вчинила.

Деякі науковці вважають, що добровільна відмова є підставою виключення кримінальної відповідальності, бо в таких випадках в діянні суб’єкта відсутній склад злочину. Тобто при добровільній відмові в діянні суб’єкта відсутня ознака суспільної небезпечності, що виключає можливість притягнення до кримінальної відповідальності. Особа відмовляється від скоєння злочину і не вживає ніяких дій для досягнення злочинного результату, тобто припиняється здійснення об’єктивної сторони злочину

Підставами виключення кримінальної відповідальності при добровільній відмові від злочину вважають або відсутність, або малозначність суспільної небезпечності, винності тощо. Згідно зі ст. 17 КК України добровільна відмова від злочину є самостійною підставою для виключення кримінальної відповідальності за незакінчений злочин, бо шляхом добровільної відмови особа припиняє створену нею небезпеку, не дає їй реалізуватися, перетворитися на фактичне спричинення шкоди об'єктові, запобігає закінченню злочину.

Окрім суто процесуальних моментів, не треба забувати і про принципово різні кримінально-правові наслідки вчинення особою діяння, яке містить склад злочину, і діяння, в якому склад злочину відсутній. В першому випадку навіть для звільнення від кримінальної відповідальності необхідно формально довести винуватість особи у вчиненому нею злочині, чого, зрозуміло, не вимагається в тих випадках, коли склад злочину відсутній. І в цьому контексті цілком правильно формулює основні підходи до вирішення цієї проблеми Н. В. Маслак, яка вважає, що для її вирішення необхідно насамперед з’ясувати питання про те, чи є у фактично вчиненому діянні особи до добровільної відмови склад злочину, тобто чи її попередні діяння злочинні за суттю.

Треба погодитися з думкою В. О. Навроцького, який вважає, що добровільна відмова погашає всі кримінально-правові наслідки раніше вчиненого незавершеного посягання, зокрема, воно не може бути враховане як елемент множинності злочинів тощо. В цьому аспекті добровільну відмову можна віднести до так званих імперативних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Йдеться про такі види звільнення, коли суд, констатувавши наявність визначених у кримінальному законі умов і підстав, зобов’язаний ухвалити рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Законодавець і правозастосовувачі не мають права нехтувати будь-якою можливістю відвернення настання суспільно небезпечних наслідків, особливо, коли особа з власної ініціативи відмовляється від своїх злочинних намірів.

Отож  дана норма, зазначена у КК, має важливе значення для запобігання закінченню злочинів, бо сприяє відмові від продовження та завершення розпочатого особою злочину. Положення вказаної норми про добровільну відмову можуть бути використані й іншими особами для запобігання злочинам.