ПРАВО НА СВОБОДУ ПЕРЕСУВАННЯ — ГАРАНТ ОТРИМАННЯ ТИМЧАСОВОГО І ПОСТІЙНОГО ВИДУ НА ПРОЖИВАННЯ В УКРАЇНІ

Право на свободу пересування є одним із показників рівня свободи особистості та розвитку демократії у суспільстві. У своєму традиційному прояві свобода пересування є правом людини на вільне переміщення у країні, виїзд за кордон і повернення назад, а також у питанні вибору місця роботи.

У світі є кілька НПА, які передбачають стандарти регулювання свободи пересування. Згідно зі статтею 13 Загальної декларації з прав людини, кожна особа має право вільно пересуватися всередині країни. Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, а також Протоколу № 4 до Європейської конвенції з прав людини – право на вільне пересування також гарантується.

Якщо звернутися до національного законодавства, то право на свободу пересування гарантовано Конституцією України, а також Законом України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні». В останньому НПА, не лише гарантується право на свободу пересування, а й прописується механізм, порядок та умови забезпечення та правової реалізації даного права та можливість його правого використання.

Цей закон закріпив дефініцію вільного вибору місця проживання чи перебування не лише для громадян України, а й для громадян інших держав, які перебувають на території України на законних підставах.
Питання порушення права на свободу пересування всередині країни останнім часом, чомусь, часто стало порушуватися не ким іншим, як державним органом в особі міграційної служби. У низці питань, у яких може відбутися порушення цього права непрямо зустрічаються при оформленні тимчасового посвідки на проживання та дозволу на імміграцію.

Наприклад, при оформленні документів на отримання тимчасового посвідки на проживання співробітниками міграційної служби обов'язково заводиться заявка, де розміщується основна інформація про заявника.

Серед іншого, вказується адреса реєстрації та адреса фактичного місця проживання. Відповідно до законодавства певний відділ зобов'язаний перевірити надану заявником інформації на справжність, у тому числі адресу фактичного проживання. Якщо заявника не буде виявлено за вказаною адресою в день здійснення перевірки – буде сформовано відмову в отриманні посвідки на підставі надання неправдивої інформації.

У питанні оформлення дозволу на імміграцію протягом трьох місяців з дня отримання запиту від міграційної служби такі структури, як СБУ та НП повинні надати відповіді про наявність або відсутність причин для відмови людині у дозволі на імміграцію, перевірка на наявність яких має бути здійснена в рамках їх повноважень. За результатами таких перевірок часто дають негативні відповіді. І наслідок для заявника – відмова у видачі дозволу на імміграцію.

Відмовляючи заявнику у наданні послуги зазначені органи порушують їхнє право, насамперед, на свободу пересування. Так, як відомо, що тимчасовий дозвіл на проживання оформляється в рамках 15 робочих днів, а дозвіл на імміграцію протягом року. Ніхто не зобов'язаний перебувати за місцем своєї реєстрації або за місцем свого фактичного проживання (яке було зазначено в день, зафіксований певною датою), чекаючи на рішення міграційної служби з свого питання.

Рішення про відмову у видачі дозволу на імміграцію за статтею 10 Закону України «Про імміграцію в Україну» або у видачі (продовженні) тимчасового посвідчення на підставі підпункту 9 пункту 61 Порядку, затвердженого Постановою КМУ №322 – органом, вищою інстанцією або судом.

Юристи юридичної компанії «Приходько та партнери» зможуть вам якісно надати юридичну допомогу у цьому питанні.Звертайтеся, будемо раді допомогти вам.