ПОНОВИЛИ НА РОБОТІ ТА ВИДАЛИЛИ ЗІ СПИСКУ ЛЮСТРОВАНИХ ЗАСТУПНИКА ГОЛОВИ СБУ МІСТА КИЄВА

Правовим обґрунтуванням незаконності звільнення з займаної посади було, в тому числі, невідповідність окремих норм Закону України «Про очищення влади» Конституції України, ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09.12.2014 провадження у справі було зупинено до вирішення Конституційним Судом України подань народних депутатів України щодо конституційності положень частин 3, 6 статті 1, частин 1-4, 8 статті 3, пункту 2 частини 5 статті 5, пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади», Верхового Cуду України щодо конституційності пункту 6 частини 1, пункту 2 частини 2, пункту 13 частини 2, частини 3 статті 3 Закону України «Про очищення влади» та Служби зовнішньої розвідки України щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини 1, пункту 3 частини 2 статті 3, частини 3 статті 4, підпункту 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про очищення влади» у взаємозв`язку з положеннями частини 2 статті 1 цього Закону, положень статті 19 Конституції України у взаємозв`язку з положеннями її статті 64 та зазначеними положеннями вказаного Закону.

З огляду на тривалий розгляд вищезазначеного конституційного провадження, адже подальше зупинення провадження у даній справі ставило під сумнів дотримання принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, вказувало на порушення розумних строків розгляду та ставило під сумнів наявність в Україні ефективних засобів правового захисту, АБ «Приходько та Партнери» подало клопотання про поновлення провадження у справі.

Скасування наказу про звільнення

Так, наказом особу звільнено з посади заступника начальника Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області на підставі відомостей, наявних в матеріалах особової справи.

При цьому, єдиною фактичною підставою для звільнення особи з займаної посади стало обіймання ним у період з 04.08.2011 по 02.02.2013 посади заступника начальника Управління СБ України та поширення, у зв’язку з цим, передбаченої ст. 1, 3 Закону України «Про очищення влади» заборони Позивачу обіймати певні посади.

Правовими підставами звільнення останього з займаної посади стали п. 72 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, ч. 3 ст. 1, п. 8 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про очищення влади», про що прямо зазначено в Наказі.

Дана позиція свідчить про незаконне застосування до нього вищевказаних підстав для звільнення, порушення його трудових прав, недотримання Відповідачем принципу верховенства права, законності, об’єктивності та індивідуальності юридичної відповідальності.

Вищезазначені твердження обґрунтовуються наступним:

Так, пунктом 72 статті 36 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір може бути припинений з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади».

Відповідно до ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» (надалі також Закон) протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що заборона, передбачена частиною 3 статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали сукупно не менше одного року посаду (посади) у період з 25 лютого 2010 року по 22 лютого 2014 року керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» очищення влади (люстрація) - це встановлена цим Законом або рішенням суду заборона окремим фізичним особам обіймати певні посади (перебувати на службі) (далі - посади) (крім виборних посад) в органах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах:

• верховенства права та законності;
• відкритості, прозорості та публічності;
• презумпції невинуватості;
• індивідуальної відповідальності;
• гарантування права на захист.

Тобто, частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про очищення влади» визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну «очищення влади», виходячи з яких і застосовуються інші норми вказаного Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв`язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених Законом (висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 13.11.2019 у справі № 826/3328/16).

Під визначенням «принцип» - розуміється головне, важливе, суттєве, неодмінне. Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Разом з тим, загальний аналіз положень Закону України «Про очищення влади» та КЗпП України, зокрема запроваджених ним заборон обіймати певні посади (перебувати на службі) за ознакою обіймання певних посад (у тому числі в певний період) дає підстави для висновку про те, що застосування до фізичної особи названих заборон є специфічним видом юридичної відповідальності.

Водночас, підставою притягнення до юридичної відповідальності може бути лише склад юридичного правопорушення, тобто сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність (а саме: винне діяння, порушені винним діянням суспільні інтереси, причинно-наслідковий зв’язок між винним діянням та заподіянням шкоди суспільним інтересам і вина суб’єкта правопорушення).

Відсутність в діяннях особи складу юридичного правопорушення унеможливлює притягнення такої особи до відповідальності та застосування до неї будь-якої міри відповідальності.

Більше того, частиною другою статті 61 Конституції України встановлено індивідуальний характер юридичної відповідальності особи.

Так, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 800/186/17 вказано на необхідність дотримання принципу індивідуальної відповідальності та співмірності у справах, що стосуються застосування положень Закону України «Про очищення влади».

Дотримуючись вказаної правової позиції Верховний Суд у постанові від 03.06.2020 по справі № 817/3431/14 дійшов наступних висновків:

«Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону № 1682-VII, що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону №1682-VII - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо і дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Тож заборона перебування на зазначених у Законі №1682-VII посадах та, як наслідок, звільнення з цих посад, розглядається як установлення презумпції колективної вини, а не презумпції невинуватості, що вказує на невідповідність меті й принципам Закону №1682-VII, визначеним у частині другій статті 1 цього Закону».

Враховуючи вищенаведене, вбачається очевидним існування наступного ряду критеріїв та передумов, наявність яких та повне дотримання є необхідним для притягнення особи до відповідальності у вигляді заборони обіймати певні посади (перебувати на службі) за ознакою обіймання певних посад (у тому числі в певний період), передбаченої Законом України «Про очищення влади»:

• обіймання особою протягом певного часу у відповідний період посади, визначеної Законом України «Про очищення влади»;
• здійснення (та/або сприяння їх здійсненню) особою своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю заходів, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Віктором Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини;
• наявності в діяннях особи складу юридичного правопорушення;
• урахування принципів верховенства права та законності, відкритості, прозорості та публічності, презумпції невинуватості, індивідуальної відповідальності, гарантування права на захист при застосуванні юридичної відповідальності.

При цьому, вищезазначені критерії та умови притягнення до вказаної юридичної відповідальності та притягнення до неї повинні існувати в сукупності.

Так, законодавством України, як чинним на момент прийняття оскаржуваного Наказу, так і чинним на дату даних додаткових пояснень, не передбачено жодної норми, яка б визначала правопорушенням сам факт зайняття певної посади, наприклад посади заступника прокурора (Аналогічні висновки наведені в п. 25 постанови Верховного Суду від 13.11.2019 у справі №826/3328/16).

Крім цього, аналогічна правова позиція підтримується Європейським судом з прав людини у справі «Полях та інші проти України» (Остаточне Рішення від 24.02.2020), де суд зазначив:

«… причиною застосування обмежувальних заходів, передбачених Законом «Про очищення влади», є прихід до влади п. Януковича (див. пункт 7), а не будь-яка подія, що підірвала демократичний конституційний лад, яка могла статися під час його правління та до якої могла бути причетна відповідна посадова особа. Суд вважає, що обмежувальні заходи такої суворості не можуть застосовуватись до державних службовців лише через те, що вони залишились на своїх посадах державної служби після обрання нового глави держави».

Також парламентська асамблея Ради Європи у Резолюції ПАРЄ № 1096 (1996) звертає увагу держав-членів на те, що «люстрація» застосовується до осіб у випадку доведення їх провини в кожному конкретному випадку, а не як інструмент формального звільнення з посади. Зокрема, у пункті 12 Асамблея підкреслила, що загалом люстраційні заходи можуть бути сумісними з демократичною державою, заснованій на принципі верховенства права, за умов дотримання деяких критеріїв:

1. по-перше, провина, а саме особиста, а не колективна, повинна бути доведена в кожному окремому випадку; це наголошує на потребі в індивідуальному, а не колективному, застосуванні законів про люстрацію;
2. по-друге, повинні гарантуватися право на захист, презумпція невинуватості до доведення провини і право на судовий перегляд ухваленого рішення; помста у жодному разі не може бути метою таких заходів, а процес люстрації не повинен допускати політичне або соціальне зловживання результатами люстрації; метою люстрації є не покарання осіб, які вважаються винними (це входить до завдань прокурорів, які керуються кримінальним законодавством), а захист молодих демократій.

Крім цього, у проміжному Висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України «Про очищення влади» Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки, якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це (п. 62)».

Без аналізу індивідуальної поведінки неможливо встановити особисту вину осіб, до яких застосовано означені заборони, для того, щоб переконатися у застосуванні до цих осіб індивідуальної відповідальності, а не колективної, як це задекларовано у принципах Закону України «Про очищення влади», що мали б спрямовувати процес очищення влади (люстрації).

Без встановлення зв`язку між указаними особами та узурпацією влади неможливо дійти висновку, що було досягнуто легітимної мети Закону України «Про очищення влади» - недопущення до участі в управлінні державними справами саме осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини. Отже, не можливо й дійти висновку, що було досягнуто справедливого балансу між захистом інтересів демократичного суспільства, з одного боку, та повагою до прав позивача - з іншого.

Вказані правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 червня 2021 року у справі № 826/17490/14.

Що ж стосується обставин даної справи, то Позивача було звільнено на підставі Закону України «Про очищення влади» виключно за критерієм перебування на посаді більш ніж один рік із застосуванням заборони протягом 10 років займати посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація).

Водночас, в особовій справі Позивача відсутні відомості про наявність фактів протиправної поведінки, спрямованих на узурпацію влади Президентом України Януковичем, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, а спірний наказ не містить обґрунтування на підтвердження того, що Позивач міг становити будь-яку загрозу для нового демократичного режиму.

При цьому, Відповідачем не здійснювалися будь-які заходи, спрямовані на встановлення фактів особистої протиправної поведінки Позивача, зокрема, перевірки. Більше того, Відповідач ніколи не стверджував про причетність Позивача до будь-яких порушень прав людини чи підтримання останнім антидемократичних заходів.

Відтак, з огляду на все вищенаведене та в силу положень статті 58 Конституції України жодна особа не може бути притягнута до відповідальності на підставі лише одного факту зайняття певної посади, що не визнавалося та не визнається правопорушенням відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, враховуючи, що Позивача було звільнено із займаної посади виключно з формальних підстав належності обійманої ним посади до переліку посад, на які поширюються заходи очищення влади, наказ про таке звільнення є незаконним, протиправним та безпідставним.

Зокрема, при прийнятті оскаржуваного Наказу:

• Відповідачем не дотримано принципу індивідуальної відповідальності та презумпції невинуватості,
• Відповідачем не встановлено взаємозв’язок між перебуванням Позивача на посаді в органах державної влади та узурпацією влади Януковичем В.Ф.,
• Відповідачем не встановлено (не виявлено) в діяннях Позивача складу юридичного правопорушення.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Частиною 2 ст. 3 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

• на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
• з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
• обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
• безсторонньо (неупереджено);
• добросовісно;
• розсудливо;
• з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
• пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
• з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
• своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, враховуючи, що наказ про звільнення Позивача прийнятий без встановлення обставин та умов, які є необхідними для прийняття такого рішення, без встановлення жодних ознак правопорушення та без дотримання необхідних принципів права, такий Наказ є незаконним, необґрунтованим та порушує конституційні права Позивача, у зв’язку з чим підлягає скасуванню.

Поновлення на посаді через суд

Частина 6 статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі «Волков проти України», звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як спосіб відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та має бути адекватним наявним обставинам, виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, належним ефективним способом захисту порушених прав Позивача, окрім скасування Наказу, є поновлення на посаді заступника начальника головного управління СБ України у м. Києві та Київській області шляхом видачі наказу Головою Служби безпеки України про поновлення на посаді з 23 жовтня 2014 року.

Вищезазначене беззаперечно підтверджується судовою практикою, зокрема у справах про оскарження рішень про звільнення осіб у зв’язку з поширенням на них передбаченої ст. 1, 3 Закону України «Про очищення влади» заборони обіймати певні посади.
Зокрема, аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 826/5602/16 та від 28.09.2021 у справі № 825/3682/14.

Виключення зі списку люстрованих

Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» передбачено, що відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену ч. 3 або 4 статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення

Закону України «Про очищення влади», що формується та ведеться Міністерством юстиції України.

Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16.10.2014 №1704/5 (надалі також Положення).

Пунктом 9 Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.

За змістом рішення ЄСПЛ у справі "Полях та інші проти України" Суд розглядав внесення відомостей про осіб заявників до загальнодоступного в мережі Інтернет Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» як одного із трьох аспектів, які вплинули на приватне життя заявників у контексті статті 8 Конвенції. Суд вважав, що поєднання цих заходів мало дуже серйозні наслідки для здатності заявників встановлювати і розвивати відносини з іншими та їхньої соціальної і професійної репутації, а також значною мірою вплинуло на них.

ЄСПЛ констатував, що відомості про застосування до заявників заходів, передбачених Законом України «Про очищення влади», було одразу оприлюднено ще до того, як було розглянуто їхні позови.

Щодо цього Венеціанська комісія також висловлювала свої зауваження до Закону України «Про очищення влади», на які в тому числі посилався і ЄСПЛ під час розгляду справи "Полях та інші проти України".

У пунктах 98-100 Проміжного висновку № 788/2014 Венеціанська комісія відзначила, що проблематичними є положення статті 7 Закону України «Про очищення влади», відповідно до якого відомості про осіб, які підлягають люстрації, вносяться до Єдиного реєстру осіб, які підпадають під дію цього Закону, що створюється і ведеться Міністерством юстиції України, із публікацією на веб-сайті вказаного міністерства особистих даних і результатів перевірки особи і наданням її для вільного користування.

Венеціанська комісія нагадала, що вже раніше у своєму консультативному висновку стосовно "Колишньої Югославської Республіки Македонія" заявляла, що "публікація до ухвалення рішення суду є проблематичною у зв`язку зі статтею 8 ЄКПЛ. Негативний вплив такої публікації на репутацію особи навряд чи може бути усунений пізніше вилученням її імені з реєстру, а потерпілий не має засобів, щоб захистити себе від такого негативного впливу.

Останнє може бути адекватним заходом, необхідним у демократичному суспільстві, коли співпраця встановлюється остаточно, а не раніше. Тому публікація повинна відбуватися тільки після ухвалення рішення суду" (пункт 99 Проміжного висновку № 788/2014).
Оскільки у Законі України «Про очищення влади» не гарантується, що публікація дозволяється тільки після остаточного рішення суду, то, за висновком Венеціанської комісії, як така ця норма піднімає очевидні проблеми сумісності зі статтею 8 Конвенції (пункт 100 Проміжного висновку № 788/2014).

Враховуючи вищенаведене, вбачається, що належним способом захисту прав осіб, які зазнали незаконного оприлюднення інформації про належність їх до осіб на яких поширюються заборони, передбачені Законом України «Про очищення влади», є вилучення такої інформації з Реєстру.

При цьому, з огляду на законодавчі гарантії ефективності відновлення порушених прав без вчинення особою, яка зазнала такого порушення, додаткових дій та витрат, дії, спрямовані на відновлення порушених прав, має вчинити саме та особа, яка порушила права Позивача.

Так, згідно з висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 31.05.2016 по справі №826/11379/14, від 10.05.2016 по справі №800/362/15, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не повинно виникати необхідності повторного звернення до суду, а має здійснюватися примусове виконання рішення.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

«Ефективний засіб правового захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення ЄСПЛ у справі Афанасьєв проти України від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

При цьому, положеннями пункту 5 розділу ІІ Положення передбачено, що підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Реєстратора: обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», від органу, який проводив перевірку; відповідного судового рішення, яке набрало законної сили.

Згідно з пунктом 4 Положення держателем Реєстру є Міністерство юстиції України.

Виходячи зі змісту позовних вимог та наведених правових норм, наслідком скасування Наказу вбачається наявність підстави для зобов’язання Відповідача проінформувати Міністерство юстиції України про вилучення відомостей про застосування до Позивача заборони, передбаченої частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Правову позицію аналогічного змісту викладено Верховним Судом в постановах від 15.10.2020 у справі №826/17601/14, від 04.06.2020 у справі № 821/4571/14, від 07.10.2020 у справі №826/25472/15, від 09.07.2020 у справі №816/4476/15, від 28.04.2021 у справі № 802/4043/14-а.

Отже, враховуючи вищевикладене, з метою ефективного захисту прав Позивача, уникнення додаткових часових та грошових витрат Позивача, звернень до суду та остаточного вирішення усіх правових питань з відновленням прав, необхідним є зобов’язати Відповідача надати відомості (поінформувати) держателя Реєстру про відсутність підстав для застосування до позивача заборон, передбачених частиною третьою статті 1 Закону України «Про очищення влади».

Зважаючи на все вищевикладене, наказ Голови Служби безпеки України №10/12-ОС від 23 жовтня 2014 року про звільнення з посади заступника начальника Головного управління СБ України у м. Києві та Київській області є протиправним та таким, що підлягає скасуванню з поновленням Позивача на займаній посаді та зобов’язанням Відповідача проінформувати Мін’юст про відкликання відомостей про застосування до Позивача заборони, передбаченої ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади».