Особливості визнання доказів недопустимими у практиці Верховного суду

Однією з найбільш важливих гарантій дотримання засади законності під час кримінального провадження, винесення справедливого судового рішення, забезпечення прав та інтересів людини відіграє закріплене у статті 62 Конституції України положення про те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, що отримані незаконним шляхом та на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи мають тлумачитися на її користь. Дані положення виражають правову природу допустимості доказів.

Проблема з’ясування сутності допустимості доказів, її умов, дослідження процедури визнання доказів недопустимими у кримінальному процесі ускладняється різними термінологічними підходами до її розуміння та різноманіттям науково-теоретичних концепцій. В даному ракурсі надзвичайно важливим є питання реалізації положень щодо визнання доказів допустимими чи недопустимими крізь призму практики найвищого суду в системі судоустрою України – Верховного суду. Відразу варто зазначити на тому аспекті, що Верховний суд відповідно до нового Закону України «Про судоустрій і статус суддів» почав функціонувати 15 грудня 2017 року, що свідчить про оновлення практики даної інституції та створення нової, чіткої та сталої позиції стосовно питань застосування норм Кримінального процесуального кодексу України, в тому числі й щодо такої ознаки доказу як допустимість.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. У зв’язку із існуванням даної норми, зокрема, актуалізується питання дослідження практики даної судової інституції.

Одним з напрямків визнання доказів недопустимими у практиці Верховного суду є посилання на доктрину «плоди отруєного дерева» з практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні «Гефген проти Німеччини» від 30 червня 2008 року для описання доказів, отриманих із порушенням встановленого порядку, сформував доктрину «плодів отруєного дерева», відповідно до якої якщо джерело доказів є неналежним, то всі докази, отримані за його допомогою, будуть такими ж.

У рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року Європейський суд зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до їх несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.

Так, наприклад Касаційний кримінальний суд Верховного суду Постановою від 15 лютого 2018 року по справі 357/14462/14-к  визнав недопустимим висновок автотехнічної експертизи № 9-8 від 21 липня 2014 року, оскільки його дані є похідними від висновків, здобутих при проведенні вищезгаданої експертизи, попередньо визнаної недопустимим доказом.