МЕТОД МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

 Порівняння п'яти головних напрямків в науці міжнародного приватного права приводить нас до наступних спостережень:

1. Суб'єктивний (або національний) метод, що виходить із цілей окремої держави, після більш-менш завзятій боротьби здобуває всюди перемогу над об'єктивним, що спирається на ідею міжнародного спілкування.

2. Результати такого суб'єктивного методу для науки міжнародного приватного права слід визнати безумовно негативними. Збиваючись різними шляхами на визначення і задоволення цілей окремих держав, все розібрані нами теорії виявилися безсилими створити єдину систему міжнародного права.

 Такий результат цілком природний. Система міжнародного права може бути побудована тільки на міжнародному підставі. Метод цієї системи повинен бути єдиний і об'єктивний.

 Говорячи «єдиний» ми звертаємося головним чином проти голландського теоретика Житти, що проповідує необхідність двох методів: індивідуального і універсального. Автор цей вважає, що в даний час не існує універсального переконання щодо природи окремих юридичних відносин; тому визначення цієї «природи» (іншими словами, цілі, з якою юридична відношення служить у всесвітньому суспільстві людей) входить в завдання законодавця кожної держави. Життя приймає формулу Савіньї, але надає їй «індивідуальну форму»).

 Ми вважаємо, що значення індивідуального методу в нашій науці вислизає від життя. Як цілком правильно зауважує Піллей, «міжнародні відносини потребують перш за все в єдиній доктрині міжнародного права. Нехай ця доктрина недосконала, зате вона дає міжнародним відносинам більшої визначеності». Якщо немає в даний час загального свідомості про «природі» різних юридичних відносин, то звідси один тільки висновок: потрібно його виробити.

 Життя змішує позитивність методу з його суб'єктивного. З'ясування норм міжнародного приватного права, що містяться в позитивному праві окремих держав, має, звичайно, величезне значення. Зіставлення цілей окремих територіальних систем повинно нам допомогти знайти ключ до вирішення того чи іншого міжнародного конфлікту; збіг цих «норм колізій» (Collisions Normen) послужить нам ознакою освіти загального міжнародного переконання. Може, нарешті, трапитися, що «норма колізій» окремої держави буде цілком гармоніювати з інтересами міжнародного спілкування.

 Але ніколи не слід забувати, що «міжнародний» характер може належати тільки нормі, рецепірованного міжнародним правом.

 Таким чином, метод міжнародного приватного права повинен бути не індивідуальним, а позитивним. Доктрина приватного міжнародного права витягує свій метал з надр окремих країн, але вона плавить його у власних плавильниках.

 Звернемося тепер до причин постійного відхилення в бік суб'єктивізму всіх розібраних нами теорій.

 Про навчаннях, що стоять на грунті суворої територіальності, ми тут поширюватися не будемо: ці вчення заперечують будь-яке міжнародне право, і тому, звичайно, довільні. Інші теорії усвідомлюють більш-менш ясно необхідність наддержавного початку, але рано чи пізно зраджують його. Відбувається ж це від того, що цим початком є постійно якийсь матеріальний метафізичний принцип, який повинен служити ключем для вирішення будь-яких конфліктів законів. Особливо різко це виступає у французькій теорії статутів (розподіл всіх законів на особисті і реальні) і в новітній італійській школі (принцип національності, що обмежується ідеєю громадського порядку). Італійська теорія статутів і школа Савіньї, по суті, мало різні, звертаються до аналізу кожного окремого юридичного відношення для з'ясування його природи. Правда, школа Савіньї висуває ідею міжнародного спілкування, але ми бачили, що на практиці ця ідея дуже часто ототожнюється з метафізичної і, отже, суб'єктивної ідеєю «природи речей», яка надихала вже бартолісти.

 На наш погляд, що загальний матеріальний принцип для розмежування сфер дії законів знайти неможливо. Німейєр цілковиту рацію, кажучи, що і ідея міжнародного спілкування не дає загальної, вичерпної формули. Як в приватному, так і в міжнародному приватному праві неможливо вирішити всі різноманітність юридичних конфліктів одним магічним принципом. Ідея міжнародного спілкування має тільки значення формального початку нашої науки. Вона означає лише, що при підпорядкуванні юридичного відношення того чи іншого закону слід керуватися цілями не окремих держав, а всього міжнародного спілкування. Будь-яке ж подальше визначення цього критерію знову призведе нас до суб'єктивізму.

  Але в чому ж практичне значення ідеї міжнародного спілкування для методу нашої науки? Як визначити в кожному даному випадку, яке рішення згідно з інтересами названого спілкування?

 Відповідь на це питання повертає нас до джерел міжнародного приватного права. Ми бачили, що цих джерел всього два: міжнародний звичай і міжнародний договір; під першим ми розуміємо збігається позитивне право окремих держав. Тому якщо ми хочемо з'ясувати якусь норму міжнародного приватного права, ми повинні звернутися до порівняння територіальних законів і звичаїв. Збіг їх (всіх або переважної більшості) дасть нам міжнародну норму такою ж сили, як якщо б вона містилася в договорі. Але і незбіжні територіальні норми мають для нас велике значення: вони вказують на різні рішення одного і того ж питання і їх практичну придатність або непридатність. Значення це можна цілком прирівняти до значення наукових теорій - ми маємо тут справу не з правом, а з елементами правотворення.