ПРАВО КОРИСТУВАЧІВ ЗЕМЕЛЬНИХ ДІЛЯНОК

 Під час використання земельних ресурсів виникає право землекористування, в результаті чого виникає суб’єктивне право фізичної або юридичної особи. В основу права землекористування покладаються істотні ознаки, які відображають спільні та відмінні риси між окремими його видами.

 Наразі, правових титулів землекористування є досить багато, зокрема, виділяють класифікації за терміном землекористування, за цільовим призначенням земельної ділянки, за суб’єктом права землекористування, за обсягом повноважень користувача, платністю, за кількістю землекористувачів тощо. 

 Чинне земельне законодавство передбачає три форми права користування землею, зокрема: право постійного землекористування, право орендного землекористування й право концесійного землекористування, які розрізняються за метою, строком, суб’єктним та об’єктним складом. 

 Як передбачено статтею 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою – це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Таким чином, визначення «землекористування» включає таку складову як право володіння такою ділянкою. 

 Відповідно до статтей 83 та 84 Земельного кодексу України, визначені особливості, що прямо стосуються титулу постійного користування земельною ділянкою. Також, вищезазначені статті передбачають перелік категорій земель державної або комунальної власності. Таким чином, через право постійного землекористування забезпечується пріоритет саме публічних інтересів. 

 Згідно з частиною II статті 92 Земельного кодексу України суб’єктами права постійного землекористування можуть бути: 

• підприємства,установитаорганізації, що належать до державної та комунальної власності; 
• громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об’єднання), установи та організації; 
• релігійні організації України; 
• публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування; 
• заклади освіти незалежно від форми власності; 
• співвласники багатоквартирного будинку. 

 Спираючись на вищезазначене, до першої групи суб’єктів, які мають право користування земельними ділянками є юридичні особи. До таких суб’єктів слід відносити державні сільськогосподарські, промислові, будівельні та транспортні підприємства, комунальні житлово-експлуатаційні підприємства, природоохоронні, оздоровчі та наукові установи державної або комунальної власності, лісогосподарські та водогосподарські підприємства, органи державної влади та місцевого самоврядування, які створені та функціонують для виконання завдань публічного характеру. 

 Отже,правовий режим використання земельних ділянок та ділянок надр як відносно самостійних в юридичному аспекті природних об’єктів визначається відповідним поресурсним законодавством. Але з урахуванням того, що користування надрами зазвичай неможливе без використання конкретної земельної ділянки, відповідні правові приписи мають бути взаємоузгодженими та скоординованими.

 Ділянка надр, надана відповідному суб’єкту в користування з певною метою, являє собою геометризований об’єкт, розташований, за загальним правилом, під земною поверхнею. Отже користування надрами пов’язане з необхідністю забезпечення перш за все доступу до ділянки надр по земній поверхні. Окрім того реалізація суб’єктивного права користування надрами вимагає також використання певної площі земельної ділянки для розміщення відповідних наземних споруд. Йдеться, зокрема, про споруди, необхідні для проведення робіт, пов’язаних з використанням надр.

 У зв’язку з викладеним виникає проблема набуття суб’єктом прав на відповідну земельну ділянку, яка б забезпечувала реалізацію права користування надрами.