ОПОДАТКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ

 Чинним ЗК України (ст. 206) передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об’єктом плати за землю виступає земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. На сьогодні правове регулювання відносин щодо справляння плати за землю, тобто податкових відносин, здійснюється Податковим кодексом України.

 Словосполучення «плата за землю» зазвичай розуміють, як плату за використання, яка справляється у вигляді земельного податку та орендної плати за землю. При цьому раніше чинний Закон України Про плату за землю в понятті «плата за землю» об’єднував земельний податок та орендну плату за будь-які землі. Нині такий підхід змінився. Як випливає з норми-дефініції, що міститься в Податковому кодексі України ст. 14, платою за землю вважався загальнодержавний податок, який виражається у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності. Разом з тим в літературі іноді доходять висновку, що розуміння поняття плати за землю значно ширше ніж закріплено в Податковому кодексі. На думку представників земельної правової науки, до складу зазначеного поняття необхідно також включати і відшкодування втрат сільськогосподарського виробництва, пов’язаних вилученням сільськогосподарських земель, а також, штрафи за порушення земельного законодавства.

 Викладений підхід до складових терміна «плата за землю» залишається дискусійним. Щодо включення до плати за землю втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, під якими в літературі пропонується розуміти грошові суми, що у разі виведення земель із складу сільськогосподарських (лісових) угідь підлягають сплаті до відповідних бюджетів, для залучення до сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва, компенсуючих площ або компенсуючого поліпшення якості існуючих сільськогосподарських або лісових угідь. Доцільність включення відшкодування «втрат», до системи оподаткування видається слушною. Як підкреслюється в земельно-правовій літературі, це зняло б існуючу невизначеність щодо правової природи відповідних платежів та дало б змогу застосовувати щодо «втрат» відпрацьований механізм нарахування та стягнення податкових платежів.

 Стосовно ж пропозиції включення до складу плати за землю штрафів за порушення земельного законодавства мають бути висловлені певні застереження. З урахуванням правової природи штрафів як санкцій за порушення прав власника чи користувача земельної ділянки навряд чи було б доцільним вважати складовою плати за землю.

 Платою за землю в широкому розумінні зазвичай вважається законодавчо передбачена сукупність обов’язкових земельних платежів, які необхідні при реалізації права власності та права користування земельними ділянками, що можуть отримувати і сплачувати держава, територіальні громади, фізичні та юридичні особи, метою справляння яких є стимулювання власників і користувачів земельних ділянок до цільового, раціонального та ефективного використання земель.

 Як відомо, значення плати за землю пов'язують не тільки з наповненням відповідних місцевих бюджетів та реалізацією економічних інтересів власника, а й з економічним стимулюванням ефективного та раціонального використання землі. Це означає, що за наявності фінансової основи місцеві органи влади матимуть можливість розробляти програми, метою яких є стимулювання власників і користувачів земельних ділянок до належного використання земель та їх охорони, а також фінансування виконання таких програм.

 Згідно із Податковим кодексом України земельний податок - це обов’язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (пп. 14.1.72).

 Слід зазначити, що віднесення законом орендної плати до обов’язкових платежів суперечить сутності юридичної природи договірних орендних відносин, як тих відносин, що повинні ґрунтуватися на засадах юридичної рівності сторін. Мабуть, у зв’язку з цим у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 р. № 6 (в редакції від 17 грудня 2013 р.) (п. 13) зазначається, що орендна плата за землю, яка перебуває в державній або комунальній власності, має подвійну правову природу, оскільки, з одного боку, є передбаченим договором оренди землі платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а з другого, - однією з форм плати за землю, як загальнодержавного податку на рівні із земельним податком.