ЩО РОБИТИ, ЯКЩО НЕМА ПІДТВЕРДЖЕННЯ ПОХОДЖЕННЯ КОШТІВ?

Більшість українців вже багато років зберігають свої кошті (заощадження) в готівці в дома. У нас склалась така ситуація, що за більшість послуг і товарів люди звикли платити готівкою, гривнею або доларом.

До ЮК «Приходько та Партнери» звернулась клієнтка з такою проблемою. Після розлучення з чоловіком, відповідно до договору поділу майна подружжя, дружина отримала грошові кошти в готівковій формі. Договір поділу майна склали звичайний письмовий, без нотаріального посвідчення. Так і дешевше, і закон не вимагає щоб такий договір був нотаріально посвідчений. Пізніше чоловік помер.

Через певний час дружина вирішила інвестувати кошти отримані після розлучення, однак зіштовхнулась з проблемою фінансового моніторингу. Фінансова установа відмовилась приймати грошові кошти, посилаючись на той факт, що особа не підтвердила джерело походження вказаних коштів.

Далі, адвокати звернулись до суду

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 55 Конституції України права людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
За змістом статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, з позовом про визнання права власності.

Згідно статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У статті 1 першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних, кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна. З урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Враховуючи, що право власності на грошові кошти піддається сумніву, а отже не визнається, то позовні вимоги щодо захисту своїх майнових прав є законними та обґрунтованими.

Принцип непорушності (недоторканності) закріплений і у статтях 319, 326 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 зазначено, що суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненими цими діяннями наслідкам.

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Крім того, судом встановлено, що договір про поділ спільного майна подружжя між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 від 15 грудня 2008 року не був нотаріально посвідченим.

Відповідно до статті 9 Сімейного кодексу України подружжя має право на укладення між собою сімейних договорів. При цьому, подружжя може врегулювати свої відносини за домовленістю (договором), якщо це не суперечить вимогам СК України, інших законів та моральним засадам суспільства. Особи, які проживають однією сім`єю, також можуть врегулювати свої сімейні відносини за договором, який має бути укладений у письмовій формі. Такий договір є обов`язковим до виконання, якщо він не суперечить вимогам Сімейного Кодексу, інших законів України та моральним засадам суспільства.

Частиною першою статті 64 Сімейного кодексу України передбачено, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 69 Сімейного кодексу України встановлено, що договір про поділ житлового будинку, квартири, іншого нерухомого майна, а також про виділ нерухомого майна дружині, чоловікові зі складу усього майна подружжя має посвідчуватися нотаріально.

Вказана норма не містить вимоги нотаріального посвідчення договору, предметом якого є поділ грошових коштів.
Згідно з пунктом 1 статті 209 Цивільного кодексу України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскільки предметом договору про поділ спільного майна були грошові кошти, то він не підлягав обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Тому, суд дійшов висновку, що вимоги щодо визнання права власності на грошові кошти є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В результаті визнано за нашим клієнтом право власності на грошові кошти у розмірі 4 000 000, 00 (чотири мільйони) доларів США, що в гривневому еквіваленті за курсом НБУ на дату укладення договору становило 29 892 400,00 (двадцять дев`ять мільйонів вісімсот дев`яносто дві тисячі чотириста) грн, відповідно до договору поділу спільного майна подружжя від 15 грудня 2008 року.

Рішення суду може використовуватись, як інструмент легалізації коштів, підтвердити походження яких складно або неможливо.