НЕКОНСТИТУЦІЙНІСТЬ ПОШИРЕННЯ ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО ЗАПОБІГАННЯ КОРУПЦІЇ» НА ГРОМАДСЬКІ ОРГАНІЗАЦІЇ

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб» від 23.03.2017 № 1975-19 , статтю 3 Закону України «Про запобігання корупції» з поміж іншого, доповнено пунктом 5, відповідно до якого, суб’єктами, на яких поширюється дія цього Закону є фізичні особи, які:

  • отримують кошти, майно в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції (як безпосередньо, так і через третіх осіб або будь-яким іншим способом, передбаченим відповідною програмою (проектом);
  • систематично, протягом року, виконують роботи, надають послуги щодо імплементації стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингу антикорупційної політики в Україні, підготовки пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, – якщо фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється безпосередньо або через третіх осіб за рахунок технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги у сфері запобігання, протидії корупції;
  • є керівниками або входять до складу вищого органу управління, інших органів управління громадських об’єднань, інших непідприємницьких товариств, що здійснюють діяльність, пов’язану із запобіганням, протидією корупції, імплементацією стандартів у сфері антикорупційної політики, моніторингом антикорупційної політики в Україні, підготовкою пропозицій з питань формування, реалізації такої політики, та/або беруть участь, залучаються до здійснення заходів, пов’язаних із запобіганням, протидією корупції.

Аналіз вказаної норми в розрізі з положеннями Конституції України  дає підстави говорити про неконституційність вказаних з огляду на наступне:

Громадська організація, відповідно до статті 36 Конституції України є об’єднанням громадян України для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів.

Відповідно до ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 36 Конституції України, усі об’єднання громадян є рівні перед законом.
Закріплений вказаними нормами плюралізм є гарантом того,що усі громадські організації в Україні, незалежно від їх статусу, масштабів, завдань та цілей є рівними перед законом. В супереч вказаним положенням Конституції, законодавець наділяє додатковими обов’язками виключно антикорупційні громадські організації, через особливості внутрішніх переконань громадян, які є членами таких громадських організацій.

За такого законодавчого підходу не враховуються правові позиції Конституційного Суду України, згідно з якими визначальними елементами верховенства права є принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005) . Принцип правової визначеності означає, що «обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями» (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року N 17-рп/2010) .

Окрім того, віднесення антикорупційних громадських організацій до суб’єктів декларування суперечить самому поняттю корупції, визначеному Законом України «Про запобігання корупції».

Відповідно до статті 1 вказаного Закону корупція – це використання особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей з метою одержання неправомірної вигоди або прийняття такої вигоди чи прийняття обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи інших осіб або відповідно обіцянка/пропозиція чи надання неправомірної вигоди особі, зазначеній у частині першій статті 3 цього Закону, або на її вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою схилити цю особу до протиправного використання наданих їй службових повноважень чи пов’язаних з ними можливостей.

Аналіз вказаної норми дає підстави стверджувати, що громадська організація по своїй суті позбавлена основних критеріїв, які можуть свідчити про наявність корупційних ризиків. Так, громадські організації:

  • не наділені службовими повноваженнями або будь-яким адміністративним впливом, а отже їх діяльність не може впливати на будь-які суспільні процеси;
  • не фінансуються з бюджетних коштів, а тому не підзвітні відповідним контролюючим органам;
  • громадські організації не здійснюють організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські функції, так як вони є неприбутковими організаціями.

Таким чином, отримання фізичними особами коштів, майна в рамках реалізації в Україні програм (проектів) технічної або іншої, в тому числі безповоротної, допомоги,і не залежно від того чи фінансування (оплата) таких робіт, послуг здійснюється безпосередньо, через третіх осіб або будь-яким іншим способом, повинно декларуватись у відповідності до стаття 67 Конституції України, відповідно до якої Кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Усі громадяни щорічно подають до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.
Наведений підхід до застосування інституту електронного декларування фактично всупереч предмету Закону України «Про запобігання корупції» спрямований на ототожнення такого інструменту як «електронна декларація» з таким інструментом податкового контролю як «загальна» податкова декларація про майновий стан і доходи громадянина України. Інакше кажучи, на нашу думку, закладається ризик поступового нівелювання суспільного та політичного значення інституту електронного декларування .

Таким чином, зобов’язання громадян, які не є особи, уповноваженими на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і не прирівнюються до таких осіб, не виконують організаційно-розпорядчі чи адміністративно-господарські обов’язків, діяльність яких носить виключно консультаційний, науковий, рекомендаційний характер в сфері запобігання та протидії корупції, або в будь-якій іншій сфері подавати електронні декларації є таким що суперечить Конституції України.

Відповідність Законів України Конституції України, а отже визнання їх конституційності або не конституційності, відповідно до статей 147, 150 Конституції України та вирішує Конституційний суд України.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України «Про Конституційний суд України» Конституційний Суд України приймає рішення та дає висновки у справах щодо конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України .

Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності правових актів повністю чи в їх окремих частинах, відповідно до статті 15 вказаного Закону, є невідповідність Конституції України або порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Аналіз Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб» від 23.03.2017 № 1975-19, з огляду на вище зазначене дає підстави говорити як про невідповідність Конституції України внесених в Закон України «Про запобігання корупції» норм та і про порушення встановленої процедури розгляду вказаного Закону.

Так, зокрема аналіз Картки законопроекту про внесення зміни до статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» , дає підстави стверджувати, що доповнення пунктом 5 статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» належним чином не опрацьовано профільним комітетом Верховної ради.

З урахуванням зазначеного, вважаємо наявні усі підстави для звернення до Конституційного суду України.
Враховуючи положення статті 38 Конституції України, найбільш доцільно було б звернутись до Уповноваженого Верховної ради з прав людини з метою ініціювання звернення у формі конституційного подання або звертатись громадським організаціям у формі конституційного звернення.

Конституційний Суд України приймає рішення щодо конституційності актів. У разі якщо ці акти або їх окремі положення визнаються такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), вони оголошуються нечинними і втрачають чинність від дня прийняття Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Поділіться в